Дуже по-пагутяцьки химерно і дуже по-пагутяцьки багатогранно. І химерність тут не тільки у сюжеті, у стилі викладу, в заплутаності й переплутаності ліній, героїв, міркувань. Химерність – у моїх враженнях від усіх книг Галини Пагутяк, враженнях, які з’являються десь на межі розуміння, формулювання, прийняття-неприйняття й рідко коли залишаються конкретними й чіткими, бо зазвичай змінюються, перетворюються на інші, часом геть протилежні, зникають, знову виринають, і так – по колу...
Книга – фантастичний роман, один із перших творів авторки. Завоювання інших планет, виживання людства у космосі, неможливість співіснування з іншими видами істот, соціальний експеримент – це лише зовнішня обгортка оповіді. Насправді ж авторка показує, що людина часто неспроможна співіснувати із собі подібними. Ба, навіть із рідними. Ба, навіть із найнайріднішими — як от мама Сави зі своїм нетиповим сином.
А дітям так потрібні батьки. Страшенно потрібні – про це аж волає герой-оповідач підліток Тітус. Його стосунки із втраченою коханою, з Учителем, з однокласниками, з міфом про Саву також дуже химерні й заплутані, тим паче, що бачимо ми їх очами самого героя. Але він із тих, хто не здатен жити, як усі. Так само, як і міфічний для Тітуса, але реальний для читача Сава.
Щодо міфічності, то тут ціле поле для розмірковувань. Для Тітуса і його сучасників Сава – міф. Для Сави (дорослого) міф – його минуле життя. Для його дітей міф – усе, що поза їх життям. А насправді міфів взагалі не існує, все має раціональне походження і, звісно, пояснення.
А от раціональних вражень від книги (повторююся, так))) немає. У мене принаймні. Але натомість є відчуття якихось внутрішніх незворотних змін. Яких саме? Химерних, звісно...
Вид. "Радянський письменник", 1986
Вид. "Радянський письменник", 1986
Немає коментарів:
Дописати коментар