Ну хто ж із поціновувачів хорошого фентезі не знає Вовкодава? Тому, напевно, й розказувати багато про цю книгу – шосту й поки що останню в серії – не варто.
Хіба що повторитися і вкотре висловити захоплення яскравою авторською мовою – таку філологічну насолоду нечасто вдається отримати. Описи такі насичені, такі живі, що мимоволі відчуваєш вітер на припалених сонцем щоках, прохолодну росу на босих ногах, шершавість каменя під натрудженими долонями, звуки, запахи й смак печеного на вогнищі хліба...
Повторитися і вкотре захопитися створеним авторкою яскравим світом, виписаним докладно і скрупульозно, нетиповим для світових фентезійних тенденцій, таким місцями слов’янським і рідним-рідним поліським...
Повторитися і вкотре закохатися по-дитячому і по-дівчачому у головного героя з його відлюдькуватістю, грубістю, шаною до жінок, готовністю допомогти й порятувати, навіть із його кажаном, шрамом і вибитим переднім зубом)))
А ще "Вовкодав" подобається мені глибоким психологізмом, наповненістю не лише гарними картинками та карколомними пригодами, а й сенсом життя, намаганням зрозуміти різницю між добром і злом, таку відносну й таку химерну...
***
Все рождаются чистыми и добрыми, все зовут мамку и просят не крови, а
молока… И после, даже когда творят жуткие злодеяния, каждый сам для себя
– правильный и хороший. Мы придумываем настолько изощрённые оправдания,
что только диву даёшься, и всё ради того, чтобы ладить с собственной
совестью. Если это перестаёт получаться, человек лезет в петлю… На самом
деле мы алчем не добра или зла, а силы. В ком-то эта жажда сильней, в
ком-то глуше, но никто не лишён её вовсе. Есть сила воина, сила
красавицы, лицедея, жреца, государя, мастерового, певца… Причём каждый
человек глубоко в душе знает, что никакой силы не будет без трудов,
лишений и боли. Только кто-то не боится сам поднимать муки и тяготы, а
другой не боится доставлять их другим. Вот и вся разница.
Немає коментарів:
Дописати коментар