Десь наткнулася на думку, що "Тропік Рака" Генрі Міллера – це класика порнографії. Прочитала. Щодо класики – погоджуся, а от щодо порнографії – не дуже. Звісно, з відстані у понад 80 років й порнографія вже не та)) Але все одно книга – не про "це", а, скорше, про пошуки себе людиною митецького складу розуму (чи то душі, чи то характеру, чи то всього одночасно) у цьому світі, призначеному для прагматиків.
Сюжету у романі як такого немає. Американець без заробітку і майже без грошей виживає, як може, у Парижі, паралельно пишучи книгу. Якщо зважити, що роман автобіографічний, то навіть якби й хотілося сприйняти все написане за авторську вигадку – не вийде. Богемні (чи псевдобогемні) тусовки, пиятика, наркотики, секс, багато сексу, багато випивки, муки творчості як героя (автора), так і його товаришів по нещастю (чи щастю) – письменників, художників, все це перемішане на сторінках книги нібито безсистемно – як і у свідомості письменника, затьмареній алкоголем. Але попри відсутність сюжету та логіки, зрештою загальна картина у читача вимальовується: герой вибрав життя для себе, а не для суспільства, і плювати йому, що те суспільство хвалить, а що гудить, що сприймає, а що ні, так само, як і те, що, зрештою, станеться з ним самим. Герой просто такий, яким є, і щирий у тому, і не натягує ніяких масок, а якщо й робить це задля досягенення якоїсь дрібної мети, то чесно зізнається у скоєному. А ще любить Париж (і пропонує читачеві своєрідну прогулянку цим містом). А ще любить жінок (по-своєму, геть не по-лицарськи, втім, як є). А ще любить своє життя таким, яким воно є, а не яким мало б чи могло б бути... Повчитися б...
Немає коментарів:
Дописати коментар