Коли щодня твоя стрічка в ФБ кричить: о, #БілийПопіл — це так цікаво! о, ніч не спала — читала! о, такий роман, такий трилер, така загадка! — то ти вже без жодної думки про силу маркетингу та іншу лабуду йдеш і купуєш ту книгу. Бо ти любиш книги і любиш про них кричати не менше, ніж оті всі, хто у стрічці ФБ. А ще ти любиш складати свою думку про прочитане і тішишся, мов капосне дитя, якщо вона не співпадає з думкою загалу й у тебе є шанс випендритися)))
Так от: цього разу випендритися у мене не вийде. Бо хоч-не-хоч, а мушу долучитися до тих, хто "о, ніч не спала — читала!" (у моєму випадку то було з ліхтариком на дачі))) Бо це справді "такий роман, такий трилер!", а ще — чудова нагода повністю й абсолютно відключитися від роботи, домашніх буднів, глибоких роздумів про сенс буття, мету життя й потреби себе мотивувати та вдосконалювати. Так-так, ця книга не з тих, що покликані змінити ваше світосприйняття))) Вона просто дає змогу відпочити — від усього й від себе у тому числі.
Втім, аби точно втямити, про що саме йдеться, варто пригадати або й пере/прочитати гоголівського "Вія". Бо саме описані там події і стали стартовими для сюжету роману Ілларіона Павлюка, цебто маємо такий собі сиквел, події якого відбуваються за двадцять років після описаних Гоголем. Кінематографічний термін виплив не випадково: автор написав ну дуже кінематографічний роман. Динамічний захопливий сюжет, мінімум описів і довгих абзаців, максимум дії та жвавих діалогів, яскраві декорації й костюми — все це так і проситься на екран. Та ще якби у вигляді серіалу... Та з продовженням — на кілька сезонів... То я вже розмріялася)))
А поки що маємо ще один український детективний трилер (дехто стверджує, що це нуар, але я не буду))) І дуже тішить, що наша сучасна література збагачується чтивом такого жанру й такої якості (з останнього прочитаного цього штибу: "Марево" Олега Бондаря та Світлани Томашевської, "Песиголовець" Олександра Завари, про Макса Кідрука вже мовчу — то само собю зрозуміло). Єдине, що мене особисто засмутило, — я здогадалася, хто вбивця, не прочитавши й ста перших сторінок. Таке зі мною ну дуже рідко буває, тому й люблю детективи))) Потім сподівалася, що помилилася, — та де там! Хоча плюсиків до моєї самооцінки це додало, тому забудьте те, що я писала на початку: книга таки змінює читача. Принаймні робить його відпочилим — це щонайменше)))
Вид. "Видавництво Старого Лева", 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар