Попри присутність і жіночого прізвища на обкладинці цього містично-детективного роману, його я однозначно поставила б на поличку з так званим чоловічим чтивом. (Так-так, я не заперечую того, що, окрім стандартних жанрів, деякі (!) книги можна виділяти як типово чоловіче чи жіноче чтиво)))) І причина цьому — не співавтор-чоловік, почерк якого відчутно превалює в тексті, не головний герой — також чоловік, як ви вже здогадалися, не детективна, цебто типу "виключно чоловіча", сюжетна лінія, а, напевно, все це — плюс якась поверховість, яка й вимагає вживання отого нелюбого багатьом слівця.
Проте цим усім я не хочу ані сказати чогось негативного, ані повісити якийсь певний ярлик на цікаву загалом книгу. Зізнаюся: сюжет мене тримав, інтрига заводила, привиди лякали. І на сакраментальне запитання: "Хто вбивця?" я самостійно не змогла відповісти)) Крім цього, "чтиво" не претендує на пошуки глобальних ідей, заплутані філософські відступи, глибокі психологічні зрізи образів героїв, тобто не "грузить" читача, а дає йому можливість насолодитися цікавою історією, не напружуватися, цебто просто відпочити.
Втім, мені особисто розслабитися не дав головний герой, від імені якого ведеться розповідь. Він мене, зізнаюся, дратував, часом навіть дуже. Звичайний сорокарічний чолов’яга, який не хапає зірок ані в професійному плані, ані в стосунках із жінками, він все одно вимагає визнання в обох цих сферах, не роблячи анічогісінько, аби до нього наблизитися самотужки. Він із задоволенням злягається з жінками, які проявляють ініціативу, однак сам зробити крок назустріч комусь не здатен. Так само, як не здатен навіть зрозуміти, закоханий він чи то просто секс (а сексу у романі більш ніж достатньо). Зайвими, як на мене, були цитати-ремінісценсії на старі, ще радянські, анекдоти-фільми-реалії, які читач, молодший 40 років, уже навряд чи зрозуміє. Нелогічними деякі сюжетні повороти, наприклад, коли мобільного зв’язку в будинку немає, а герой, перебуваючи в старовинному підземеллі, примудряється швиденько переслати собі на пошту зняті телефоном фото... Однак ті, хто мене читає, знають, що коли я прискіпуюся до деталей, це означає, що загалом книга вдалася)))
Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2017
Дякую, пані Ірино!Загалом, мені сподобався Ваш відгук. Приємно, що Ви відзначили, що книга не "грузить" читача. Саме цього я, власне, й домагався. Тішить, що герой дратує, значить, не такий вже він і безликий. Образ свідомо позбавлений суперменстства, він за замовчуванням - посередній: звичайна, нічим особливим не наділена людина, яка потрапила в дещо незвичайні обставини. Безумовно, Ви, мабуть, праві й щодо іншого. Єдине, з чим не погоджуюся - з останнім абзацом. У творі ніде не сказано, що в маєтку немає мобільного зв"язку. Навпаки, герою неодноразово телефонують і Наталка, і шеф. А знімки на пошту він надсилає зі склепу, а це не зовсім підземелля. Ще раз дякую за чудовий огляд, бажаю Вам успіхів і всього найкращого.
ВідповістиВидалитиЗ повагою - Олег Бондар.
Дякую за коментар, пане Олег. Так, чоловік звичайний, яких багато, тобто - із життя, а не вигаданий та надмір ідеалізований. Дякую вам за цю "правду життя". Щодо мобільного зв’язку, то він таки був поганеньким, про що згадується у тексті, а тут - швидкісний інтернет. Оце мене й здивувало)) Однак то варто знати ще й мою прискіпливість)) Дякую вам за хороший зразок українського жахастика і - натхнення!
Видалити