Так хотілося почати відгук зі слів: "Любов до людей — у кожному слові", але, як сказали мені в коментарях до пубілкації у ФБ, де я саме так і написала, це дуже банально й не зачіпає. Тому не читайте мого відгука, а читайте книгу — вона точно зачепить за живе кожного, бо дуже різнопланова і різнотематична. І жива-живісінька, починаючи від мови (все написано саме так, як і говорять нормальні люди, а не рафіновані літератори))) і закінчуючи реакцією на побачене-почуте автора, а відтак і читача.
Я не тонкослізка, розчулити мене складно, але зізнаюся: мусила якось натягувати темні окуляри, аби приховати зрадницьку сльозину)) І добре, що їхала не в метро, а в трамваї, а на вулиці шкварило яскраве жовтневе сонечко. А ось у метро мене накрило реготом. Стою така, теліпаюся на поручні, іншою рукою втримую якось і сумку, і книгу, ще й носом шморгаю, бо нежить — і посміхаюся до вух, хоча з чого б то, здавалося, мені сміятися? Але було з чого, повірте.
Сьогодні побачила довгий список Книги року ВВС-2018, де "The Ukraine" Артема Чапая подана у розділі "Есеїстика", й мені дуже захотілося посперечатися з таким визначенням цієї дуже художної збірки. Так, тут є й есеї, але здебільшого зібрані у книзі творі — напрочуд живі оповідання з яскравими героями і цікавими сюжетами. Деякі з них вже можна було прочитати в "Подорожі із Мамайотою в пошуках України" (о, це свого часу був для мене справжній катарсис!), деякі — в колективних збірках чи на сайтах. Однак навіть якщо й натикаєшся на повторне прочитання вже читаного, ловиш себе на думці, як по-іншому його сприймаєш з огляду на події останніх років у нашій країні. Той самий Донбас 10 років тому й нині сприймається геть інакше. А от люди... Люди — ті ж: "прекрасні, навіть якшо самі цього не розуміють" (С).
Вид. "Книги – ХХІ", 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар