Яким би розвиненим не було (чи не вважало себе) суспільство, деякі речі залишаються незмінними (як-от виховання маленьких дітей – це суто жіноча справа) або незмінно дивними (те ж виховання, але татком, який... пішов у декрет). І якщо у декрет іде сусід, колега чи двоюрідний брат дружини чоловікового колеги – це одна справа. А якщо сидіти вдома з двома дітьми береться хтось відомий, це стає прецедентом.
Про свій "прецедент" письменник Артем Чапай просто не міг не написати книги, бо ж його стільки людей і стільки разів розпитували: чому? як? навіщо? – що книга практично написалася сама. Для кого вона? Для батьків, звісно, – незалежно від статі, батьківського стажу, умов життя і виховання. Бо у ній йдеться про щоденні радощі і проблеми, які обов’язково виникають у кожній родині з дітками. Про те, як варто радіти першим і навіть другим, адже подолання прикростей – це також неабиякий розвиток. Про те, що час, коли діти маленькі, коли можна пізнавати світ разом із ними, такий скороминучий і його варто проживати якомога повніше – і мамам, і татам.
Що є у книзі? Багато історій про "пригоди" татка й сина (синів). Відвертий опис емоцій, котрі опановують людину, якій доводиться левову частку свого часу бути прив’язаній до маленького вимогливого нащадка, – як позитивних, так і негативних (і як же часто-густо я впізнавала у тих розповідях себе))). Розмірковування про рівноправність (чи таки "рівноправність"?) чоловіків і жінок у нашому суспільстві та про феномен фемінізму (це не тавтологія))).
Чого у ній немає? Конкретних порад, що робити, якщо дитина........ Бо таких – універсальних – не буває, у питанні виховання власних дітей кожен сам собі порадник. Втім, якщо раптом вам порада все ж таки знадобиться, спитайте того, хто давно у декреті – неважливо, чи це унікальний чоловік, чи звичайна жінка.
Вид. "Віват", 2016
Про свій "прецедент" письменник Артем Чапай просто не міг не написати книги, бо ж його стільки людей і стільки разів розпитували: чому? як? навіщо? – що книга практично написалася сама. Для кого вона? Для батьків, звісно, – незалежно від статі, батьківського стажу, умов життя і виховання. Бо у ній йдеться про щоденні радощі і проблеми, які обов’язково виникають у кожній родині з дітками. Про те, як варто радіти першим і навіть другим, адже подолання прикростей – це також неабиякий розвиток. Про те, що час, коли діти маленькі, коли можна пізнавати світ разом із ними, такий скороминучий і його варто проживати якомога повніше – і мамам, і татам.
Що є у книзі? Багато історій про "пригоди" татка й сина (синів). Відвертий опис емоцій, котрі опановують людину, якій доводиться левову частку свого часу бути прив’язаній до маленького вимогливого нащадка, – як позитивних, так і негативних (і як же часто-густо я впізнавала у тих розповідях себе))). Розмірковування про рівноправність (чи таки "рівноправність"?) чоловіків і жінок у нашому суспільстві та про феномен фемінізму (це не тавтологія))).
Чого у ній немає? Конкретних порад, що робити, якщо дитина........ Бо таких – універсальних – не буває, у питанні виховання власних дітей кожен сам собі порадник. Втім, якщо раптом вам порада все ж таки знадобиться, спитайте того, хто давно у декреті – неважливо, чи це унікальний чоловік, чи звичайна жінка.
Вид. "Віват", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар