Почну з аплодисментів стоячи перекладачеві цієї книги на українську Олександру Михельсону – такого колосального задоволення від мови, гри слів, імен, понять, навіть діалектів та акцентів я не відчувала з часів Гаррі Поттера. І дуже шкода, що для Михельсона переклад був просто випадковістю, бо займається він журналістикою (хоча вибір саме цієї книги Пратчетта якраз не випадковий). Так само дуже шкода, що це – єдина перекладена українською книга Пратчетта (принаймні, інших я не знайшла).
Отож, про книгу. Вона, здається, 25-та з серії про Дискосвіт, та хто ж їх рахує, бо читати Пратчетта варто за близькою вам тематикою або й усього підряд. А от тематично роман близький не тільки Михельсону (отут і простежується невипадковість), а й мені, бо він – про журналістику, зокрема про її зародження в суспільстві. І нехай воно – фентезійне й вигадане, нехай живуть там люди, гноми, зомбі, вампіри, перевертні й іще купа всіляких істот та неістот, і нехай це взагалі казка, та, що – брехня, проте натяків, алюзій, асоціацій, а то й прямосказань у ній ой як багато!
З усіляких кутів і точок зору розглядається у книзі поняття "правди". Бути правдивим і бути чесним – це одне й те ж чи ні? Правда для когось окремо взятого й правдя для суспільства загалом відрізняється чи ні? Сьогоднішня правда буде такою ж завтра чи також ні? А скільки розмірковувань виникає про інформацію загалом! Про те, чого одні інфоприводи цікаві, а інші – ні. І що перші зовсім не мають бути правдивими, об’єктивними і навіть реальними. Чи варто усім знати про все, а чи треба дозувати інформацію (і правду, звісно ж). Чи можна керувати суспільством посередництвом інформації і як... І ще багато того, що крутиться в голові не лише у професійних журналістів, бо ж усі ми так чи інакше дотичні до цієї сфери, як споживачі хоча б.
За розмірковуваннями про своє професійне ледь не забула згадати про Дискосвіт – прихильники фентезі його не можуть не оцінити. Тут різні рази не просто живуть, щоб битися чи миритися, а співіснують, інтегруються, асимілюються й роблять усе те, що й представники різних рас, національностей та віросповідань у реальному світі. Але ж казка – то така річ, яка дозволяє сказати табуйовану в суспільстві правду (що ж іще?). І ті, хто готовий, її почують.
Переклад Олександра Михельсона, вид. "Видавництво Старого Лева", 2017
Переклад Олександра Михельсона, вид. "Видавництво Старого Лева", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар