Кажуть, що мовчання – золото. А ще кажуть, що слова можуть поранити. А ще радять сто разів подумати перед тим, як щось сказати. Таке ставлення до сказаного/несказаного, може, й справді приносить користь. Але, схоже, не тому, хто мовчить, а тому, хто мав би це почути, а натомість навіть не відає про те, що ж так старанно намагається не сказати чоловік/дружина, син/донька, брат/сестра, мати/батько, друг/сусід... Бо невисловлене все одно болить – тому, хто вважає за краще мовчати.
Герої цієї книги саме так і чинили – приховували свої почуття, бажання, прагнення одне від одного саме тому, що боялися втратити рідних, завдати їм болю, позбавитись їх довіри, а чи й усього, разом узятого. І тільки трагедія, що сталася в родині, змусила кожного із п’яти її членів заговорити – якщо не вголос, то про себе, проте хоча б так зізнатися у багатьох речах, про які вони воліли мовчати.
Гострими є й інші проблеми, підняті у романі. Чи має жінка жертвувати своїми мріями, прагненнями, можливістю зробити кар’єру заради сім’ї та дітей? Чи є справжньою декларована рівність у шлюбі (і не тільки) представників різних рас та соціальних прошарків? Чи жертвування собою заради когось зробить його щасливим, а чи просто зобов’язаним принести жартву у відповідь?
Ну і що, що події у романі відбуваються не в наш час, а десь у середині 20-го століття – актуальність згаданих запитань, може, стала дещо меншою, але не зникла, чи не так?
Переклад з англ. Анастасії Дудченко, вид. "Наш формат", 2016
Переклад з англ. Анастасії Дудченко, вид. "Наш формат", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар