Моя любов до сучасної української літератури та творчості Володимира Даниленка не дозволили пройти повз книгу, видану за його сприяння. Тим паче, що анотація обіцяла глибокий психологізм, який я також полюбляю, а ще певні сюрпризи.
Одним із таких стало те, що авторка-жінка описує глибокі емоційні переживання героя-чоловіка. Ні-ні, я не прихильниця примітивних гендерних стереотипів у літературі (хоча вони, погодьтеся, трапляються))) Однак надмір таких чисто жіночих (ага, впізнаю по собі))) штучок, як постійні вагання, величезна кількість запитань без відповідей (з купою знаків питання), намагання просто кричати у світ (із купою знаків оклику) замість шукати вихід із ситуації, замилування вродою іншого чоловіка, причому постійне (і ні — герой гетеросексуальний) та ще багато чого. Часом я навіть забувала, що маю змальовувати в уяві саме чоловічий образ.
Хоча образ загалом вийшов цікавим. Людина, яка зважується покинути все, аби почати життя спочатку, заслуговує на повагу. Шукати насамперед себе, а вже потім того, кого готовий кохати, — чи ж не в цьому полягає секрет щастя? Героєві пощастило: попри всі неприємності, які спіткали чоловіка внаслідок його ж дурощів (грубо, але я так думаю))) геппі енд, хоч і змусив себе довго чекати, таки настав.
Однак це не єдина сюжетна лінія роману. Тут іще стільки всього наплутано-намішано! Й містика, й материнська любов/нелюбов, й алкоголізм (у трактуванні Соломії Зеленської це радше ознака блаженності, ніж слабкості духу), й святість та гріховність людської натури, які дивним чином поєднуються в кожному з нас. Бо якби все було аж так однозначно й очевидно, запитання, винесене в заголовок роману, мало б таку ж очевидну відповідь. Чи у вас вона є?
Вид. ЛА "Друге дихання", 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар