Я належу до тих жінок, які жодного разу не бачили однойменного спектаклю. У мене навіть квитки були, однак... виставу відмінили з технічних причин. І тепер я знаю, чому так сталося: аби я спершу прочитала книгу й озвучила її сама й для себе. Бо тільки так, як на мене, можна почути/побачити те, про що хотіла сказати авторка саме тобі.
Й оскільки те, що почула я, належить виключно мені, то розкажу про інше: наскільки в нас все ще й досі погано, попри стільки зусиль, витрачених жінками на боротьбу за право бути жінкою й не соромитися цього, бути жінкою й не зазнавати принижень, бути жінкою й не почуватися другосортною. Я свідомо згадала саме наше суспільство, а не якісь далекі мусульманські країни з чужими нам звичаями. Навіть у прогресивних порівняно з нами США досі багато питань, пов’язаних із жіночою ідентичністю, табуйовані. Саме це й зумовило появу на світ "Монологів вагіни".
Ів Енслер дає слово вагінам. Саме так — вагінам, а не жінкам, органом яких вони є. Бо якби жінки говорили про себе без врахування свого статевого органа, вони розповідали б про щось зовсім інше, а сокровенне й болюче й надалі переживали б наодинці з собою у замкненій кімнаті. Чому? Читайте, оскільки двома реченнями цього не поясниш...
Українською переклали ювілейне видання "Монологів вагіни", присвячене 20-річчю виходу на сцену знакової для багатьох вистави. Тож читачу пощастило окрім власне тексту почитати ще й історію створення монологів, поступу вистави, зародження й розвитку цілого руху "День V" (до речі, він відзначається 14 лютого), який охопив багато країн світу. Маю сподівання, що й у нас Ів Енслер стане відомою не лише як авторка вистави з табуйованим словом у назві, а і як жінка, котра нагадує нам про нашу жіночність.
З англійської переклала Елла Євтушенко, вид BookChef, 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар