На обкладинці українського видання "Риби на дереві" наведено цитату одного з рецензентів: "Фанатам роману "Диво" Р. Дж. Паласіо сподобається". Так от як фанатка згаданого роману, погоджуюся. Однак між героями цих двох книг є значна відмінність: тоді як Огест із "Дива" мав фізичну ваду, яка одразу впадала в око, то Еллі на позір — найзвичайнісінька дівчинка, хіба що трошки того... ну, тупувата. Принаймні так про неї думають однокласники й вчителі. У дівчинки немає друзів, вона почувається самотньою, хоча має люблячих маму та брата. Вона з усіх сил старається вчитися й бути такою ж, як усі, однак їй це ніяк не вдається. "Може, я й справді тупа?" — думає Еллі.
Але їй пощастило. Дуже пощастило. Неймовірно пощастило. Рівень її везіння зможуть оцінити лише ті, на чиєму шляху траплялися унікальні вчителі, які не просто відпрацьовують свої години згідно із затвердженими навчальними та виховними програмами, а "спочатку бачать дитину, а потім уже учня; які нагадують нам, що в кожного з нас є що запропонувати цьому світу, а бути іншим важливіше, ніж бути таким, як усі". Оте, що в лапках, — то з присвяти авторки, котра мала такі ж, як і героїня її книги, проблеми й котра зустріла свого Вчителя. Отут висловлю ще одне своє захоплення тим, що авторка, яка страждала від дислексії, стала письменницею. Це ще раз підтверджує: нема нічого неможливого для дітей, які відрізняються від інших, якщо поряд із ними — мудрий наставник.
Книга ще й про дружбу трьох диваків, про перемогу — насамперед над собою, про мрії й цілеспрямований шлях до їх реалізації і, звісно ж, про любов — без неї ми мало на що здатні. Однак після прочитання роману в мене лишилося одненьке запитання-осад: як батьки, обоє дітей котрих практично не вміють читати, могли цього не помітити? Нібито любили їх, були уважними, але таку геть не дрібницю не завважили. Як?..
Переклад із англійської Дарини Березіної, вид. Vivat, 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар