Ой важко читалася ця антиутопія. І не лише тому, що це - одна з
найдепресивніших книг у світовій літературі, а тому, що у ній, як у
дзеркалі, видно багато того, що відбуваєтсья нині у сусідній нам
державі. Власне, автор писав її у 1949 році, "надихнувшись" сталінським
радянським союзом, проте він так тонко вловив глибинну суть тих змін,
котрі відбуваються у свідомості суспільства загалом та людей зокрема, що
просто страшно усвідомлювати, наскільки він правий і наскільки все,
описане Орвеллом, живе й квітне нині. Цікаво, що соціаліст за
політичними поглядами, Орвелл називає тоталітарний стрій ангсоцом - таке
собі критичне ставлення до себе самого. Багато у книзі й такого, що
змушувало навіть посміхатися від очевидної банальності й очевидного її
заперечення нами задля власного ж захисту. Але загалом хотілося плакати й
битися головою об стінку від безвиході - як героїв у книзі, так і нас
самих у тій грі, котру ведуть сильні світу цього. Злякав і фінал:
головного героя вбили (вбили б у будь-якому випадку), але перед тим -
змінили його сідомість, зробивши такою, якою вона була потрібна партії.
Немає коментарів:
Дописати коментар