Надія Ясмінська "Сім руж" / Надзея Ясмінска - Сем ружаў

Це найчарівніша книга, з прочитаних останнім часом. Повне занурення в дитинство, коли зачитувалася казками — не тими, що про колобка-іванадурника-лисичкусестричку тощо, а так званими чарівними, які можна порівняти з літературним жанром фентезі. "Сім руж" білоруської авторки Надії Ясмінської — саме такі.

Десь далеко росте Густий ліс. Населений він найрізноманітнішими чарівними істотами. Раз на рік всі вони збираються навкруг височезного багаття, аби поміркувати, який дарунок дати людям. Цього разу було вирішено подарувати сім руж різної барви, котрі знайдуть семеро дівчаток. Ці квіти так чи інак вплинуть на їхню долю...

Власне, на цьому передісторія завершується, а далі починаються сім історій — окремих казок. Як завжди, читаючи збірки, я остерігаюся можливих повторів: сюжетних, ідейних, характерних. Бо що, скажіть мені, такого можна вигадати про квіти, аби з семи разів жодного не повторитися? Виявляться, можна. І хоч казки досить короткі, картин, образів і сюжетних перипетій за умови вмикання читацької фантазії вистачало на створення цілого світу. Втім, кожну з історій можна було б розширити до цілої повісті, а то й роману — настільки цікавими вийшли їхні сюжетна канва та атмосфера. А ще мене зачарував Густий ліс — поліщуцькі корені даються взнаки)) 

Шкода лишень, що білоруської літератури, перекладеної українською, на нашому книжковому ринку ринку дуже мало — ми значно ліпше знайомі з польською, британською, французькою  тощо літературою, не кажучи вже про американську. Те саме, втім, і з книгами, написаними литовськими, естонськими, грузинськими авторами. Повз україномовного читача проходять твори письменників із країн Африки, Азії, Латинської Америки (якщо не враховувати тих, які стати всесвітньовідомою класикою чи майже класикою). От хоча б помрію про світ, у якому можна рідною мовою прочитати багато-багато чарівних книг!))) А поки що читатиму білоруською (принаймні це я втну)))

Ілюстрації Катерини Дубовік, переклад із білоруської Євгена Шириноса, вид. "Срібна папороть", 2018

Вільгельм Гауф "Малий Мук"

Якось у своєму дитинстві період отакого штибу казок — для вже не геть маленьких читачів — я пропустила або ж прочитала їх занадто рано, аби оцінити майстерність й глибину сенсів авторів. До таких творів належать і казки Вільгельма Гауфа. Син, який, власне, і приніс цю збірку зі шкільної бібліотеки, раз по раз спотикався об незрозумілі поняття чи зміст, закладений у нібито нехитрій на перший погляд оповіді. Зате я відверто насолоджувалася чарівністю описаного німцем Сходу, паралельно пояснюючи дитині купу нових слів і понять.

Ми, зокрема, обговорили питання релігій та протистояння християн і мусульман, а також деякі східні звичаї, котрі згадуються в казках. А ще — війни, які точилися між країнами Сходу й Заходу. Рабовласництво також було для нього чимось новим, як і зневажливе та зверхнє ставлення до євреїв (тут тем для розмов виявилося кілька, бо я згадала, що на деякі твори Гауфа стали підґрунтям для нацистської антисемітської пропаганди). Про чемне ставлення до старших і згадувати не потрібно — історію Карлика Носа пам’ятають усі. А слово "мутабор" і для нас стало кодовим під час деяких ігор)))

А ще вкотре оцінила ефект від перечитування книг зі свого дитинства. Це дуже емоційний процес, скажу я вам)))

Ілюстрації Юлій Радіч-Демидьонок, переклав із німецької Ігор Андрущенко, вид. "Країна мрій", 2011 

Богдана Матіяш «Казки Різдва»

Різдво — це не просто ялинка і подарунки, а насамперед таїна народження маленького Ісуса. Якщо ваші діти ще не знають цієї історії, казки Богдани Матіяш — саме те, що допоможе пояснити їм і появу на світ Месії, і чудеса, які його супроводжували, і те, чому добро, любов та мудрість мають велику цінність. А іще ці казки — захопливі історії, головними героями яких виступають люди та тварини і які мають щасливий кінець. Бо ж хіба може бути інакше напередодні Різдва?

Ілюстрації Володимира Штанка, вид. "Видавництво Старого Лева", 2016

Катерина Дем’янчук, Вікторія Дунаєва "Легенди Києва"

Байдужим до віммельбухів не може залишитися ніхто, незалежно від віку та літературних вподобань. Перевірено часом і купою людей, аби ви не сумнівалися))) Отож нова книга із серії "Шукай. Мандруй. Фотографуй" у нашій із сином колекції книжок-розглядалок  також, можна сказати, пішла по руках, бо значно відрізняється з-поміж тих, які у нас вже були. По-переше, вона дає можливість ознайомитися з основними історичними місцями та пам’ятками Києва. По-друге, її чудові ілюстрації, на яких минуле переплітається з сучасністю, а реальне — з містикою чи й навіть фантастикою,  супроводжуються легендами і начебто типовими, однак все одно цікавими завданнями. Бо ж знайти коня князя Ігоря, який сховався на... балконі, погодьтеся, прикольно)))

Київ, змальований у книзі, цікавий і красивенний. І так приємно було, коли син, роздивляючись малюнки, раз по раз вигукував: "А ми тут були! А отут гуляли! А сюди на дах підіймалися! А от сюди нам треба поїхати!" А ви, коли бували на Майдані Незалежності, знали, що на його місці колись було Козине болото? А про те, що в Михайлівському золотоверхому монастирі містилися усипальниці київських князів? А що в Маріїнському палаці була... в’язниця? Ще тут є прекрасний Софіївський собор, Поштова площа, яку й досі треба захищати, бо ж там знаходиться безліч археологічних історичних пам’яток, Ботанінчий сад, котрий Звіринець, Києво-Печерська лавра, у якій ми ще не побували, та інші впізнавані, цікавезні й чарівнезні місця.

До речі, ви здогадалися, що означає слово "фотографуй" у назві серії книг? Так, пропозицію зняти всі ці місця, що, власне, всі мандрівники-туристи і так роблять... Але у цій книзі є дві сторінки, на які фото можна приклеїти! І це теж прикольний елемент гри, а ще — фіксації у дитячих голівках відвіданих місць та інформації про них.

Знаю, що вже вийшла подібна книга "Легенди замків України" і мають вийти "Легенди Львова" (ага, майже як у Винничука))). От дофотографуємо київські локації, а тоді...))) Хоча якраз фото львівських видатних місць у нас вистачає — дуже любимо це місто)))

Ілюстрації Вікторії Дунаєвої, вид. Bookchef, 2017

Макс Фрай "Казки старого Вільнюса IV"/Макс Фрай - Сказки старого Вильнюса IV

Творчість Макса Фрая я відкрила для себе не з його найвідомішого світу Лабіринтів (Хронік, Сновидінь) Відлуння, а саме з казок. Казок про місто, у любові до якого не стомлюсь зізнаватися (кому набридла — їдьте до Вільнюса))). Збірки максфраєвських містичних історій стали для мене своєрідним антидепресантом, який я приймаю дозовано: по книзі щозими. Щоправда, цьогоріч мене накрило у березні, але хто скаже, що нинішній березень не був зимою? Отож...

Я довго читала цю книгу. Бо часто закривала її, заплющувала очі й бродила-гуляла вузенькими вуличками старого Вільнюса. Заходила у крамнички, пила каву за вуличними столиками затишних кав’ярень, зазирала у таємничі двори, гуляла вздовж Вільняле, зустрічала там вже знайомих духів міста, співробітників Межової поліції (бо ж Вільнюс, на думку героїв книги, стоїть на межі між світом духів та реальним світом) й тих, хто приїздить сюди, щоб змінитися і стати — обов’язково! — щасливішим, гармонійнішим, ціліснішим...

Щоправда, цього разу ефект від книги був якимось незвично короткотривалим — до реальності мене вперто повертали київські метро та типова забудова спальних районів, де місця вільнюській старовинній романтиці ну зовсім немає. Однак той, хто тоне, хапається навіть за соломинку, і часом це його й рятує (не соломинка, а усвідомлення того, що тобі є за що триматися). Тож дочекаюся рейсів від нового лоукосту і таки заміню соломинку на надійний корабель чарівного старого Вільнюса (і ні, це не реклама авіаперевізника)))))

"Велика книжка казок"

Свою дитячу пристрасть до казок я щосили намагаюся передати й синові. Зізнаюся чесно: виходить не дуже. Чому? А тому що він виявився прихильником довгих-довгих історій із продовженням, тож короткий жанр — не його стихія (як і моя, до речі, хоча трапляються винятки))) Проте класику жанру все одно варто знати, тому, побачивши новеньке видання із чудовими ілюстраціями, я не стрималася.

До збірки увійшли справжні казкові шедеври Ганса Християна Андерсена, братів Грімм, Вільгельма Гауфа та Шарля Перро. Здавалося б, що такого нового можна прочитати, адже Андерсен — це "Бридке каченя", брати Грімм — це "Червона шапочка", Гауф — це "Карлик Ніс", а Перро — "Кіт у чоботях". Усе дуже просто! Однак, як не дивно, я зробила кілька казкових відкриттів. Наприклад, уперше прочитала кілька казок братів Грімм, включно із "Бременськими музиками", відомими мені (і не тільки мені, мабуть) лише за мультиком. А спробуйте-но прочитати назву цієї казки: "Румпельштільцхен"))) Насправді ж я не впевнена навіть, що правильно переписала це слово)))

Окремо варто розповісти про ілюстрації німецького художника Людвіка Глацер-Науда, які важко назвати просто малюнками. Це радше повноцінні живописні картини, які дають змогу і пейзажами помилуватися, й емоції героїв роздивитися, і казковими місцями помандрувати.

Літературна обробка Герлінди Вінцирц, ілюстрації Людвіка Глацер-Науда, переклад із німецької Яни Головченко, вид. "Віват", 2018

"Кращі українські казки. Пан Коцький. Коза-дереза"

Розкажу вам іще про книги, які ми з сином читаємо-перечитуємо попри те, що знаємо ледь не напам’ять. Це — серія картонних книжечок "Кращі українські казки". І знаєте, з огляду на життєвий досвід і таку-сяку філологічну освіту, котра привчила длубатися в образах і сенсах, ці з дитинства відомі історії нині сприймаються зовсім по-іншому.

От хоча б гляньте на те, як Лисичка захапала Пана Коцького і яка поважна пані відразу стала. Бо — з чоловіком))) Хай хоч яким — не здатним навіть про себе подбати, відверто ледачим та нікчемним, але ж — з чоловіком))) Навіть Зайчик, який раніше отак-от запросто міг до неї в гості напроситися, тепер труситься з переляку й надміру поваги)))

Про отих суперменів-ведмедів-вовків-лисиць, котрі на словах та ще й перед слабким Зайчиком могли гори звернути, а на ділі втекли з поля бою, навіть не розібравшись із загрозою, я вже мовчу. Ну й іще там багато про що поговорити можна — починайте, я із задоволенням долучуся)))

Але я не стільки про тексти, скільки про ілюстрації хотіла розказати, бо у дитячій літературі ця частина видань надважлива. Так от: цим двом книжечкам ой як пощастило! Бо ж малювала звірів Ірина Зенюк — якщо не помиляюся, та сама Ріна Зенюк, авторка відомих, чарівних, неймовірних синіх котів (погугліть і буде вам купа щастя й позитиву). Ой які характери в кожному виразі морди! Які яскраві образи та вбрання! Скільки позитиву в кожній детальці! Якщо й читати ці казочки вам ні до чого — просто подивіться малюнки. І буде вам... так-так — купа позитиву і щастя)))

Ілюстрації Ірини Зенюк, вид. Школа, 2015

Брати Грімм "Вовк і семеро козенят"

Цю книгу, попри класичний текст, я радше віднесла б до книг-розглядалок, а не читалок. Ну що взяти з добре відомої і дуже кровожерної казочки? Про кровожерність згадала не даремно, бо синові, наприклад, дуже шкода було козеняток, а ще більше — їхню маму, яка гіркими й чітко вималюваними сльозами плакала за своїми дітками. А от до вовка — подвійне ставлення. З одного боку він — хуліган (використовую лексику сина), а з іншого — шкода сірого, бо ж розрізане черево, каміння й потоплення — то теж боляче.

Щось я відволіклася: розказувати збиралася ж про ілюстрації. Отут нам сподобалося все. Зумисна веселковість (козенятка мають кольори веселки), багато дрібних деталей, власне деталізованість, цифри як навчальний елемент, всі оті кошенятка-будиночки-річечки-деревця... Ще особливо хочу відзначити настроєвість малюнків. Веселі, світлі яскраві кольори змінюються темрявою, чорнним фоном, сумом, а потім — навпаки.

Зазначу ще, що це — книга-картонка великого формату, можна придбати для найменших і користуватися із задоволенням довго-довго, як ми)))

Ілюстрації Вікторії Ковальчук, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2013

"Казки Лірника Сашка"

Книга з автографом автора була куплена синові — на виріст. Лежала, чекала того виросту, аж поки, перебираючи книжкову поличку, я не почала гортати її. А потім мовчки переставила казки з дитячої полиці до книг для дорослих, бо ж зрозуміла, що чекати більше не можу, треба читати. Й ось я — в метро, й оточуючі косяться на дивну тітку, яка з головою занурилася у... казки)))

Насправді ці казки геть не дитячі. Так, у них є чарівники, дива, скарби і квітки папороті, але й повно чортівні, любощів й життєвої філософії, щоб зрозуміти яку, треба хоч трохи життєвого досвіду.

Всемогутність козацької звитяги, сили й розуму — головне, про що розказує Сашко Лірник. Навіть якщо ти збився з праведного шляху, але зумів усвідомити свою помилку, у тебе є всі шанси виправити ситуацію. Звісно, не просто так, а пожертувавши чимось дорогим тобі, бо цінність того, що маємо, часто обраховується тим, що довелося віддати. Одним словом, казочки не просто так, а з глибоким сенсом))

Не можу оминути ілюстрацій — то така краса! Придивіться до обкладинки й уявіть, що подібних облич — живих, справжніх — у книзі багато. Усі деталі вимальовано з такою скрупульозністю, що їх можна запросто сприйняти за фото. От тільки чи багатьом вдалося зняти на камеру... чорта?))

Ілюстрації Інокентія Коршунова, вид. "Зелений Пес", 2014

"Різдвяна рукавичка"

"Українська народна казка з продовженням, що його розповів Іван Малкович" — так звучить пояснення, що це за книга. Втім, пояснення, мені здається, не потрібне, оскільки в руках тримаю вже четверте її видання (перше з'явилося на світ 2004-го) і підозрюю, що це ще не кінець.

Починається казка традиційно, але, оскільки настає Різдво, то з рукавички звірів ніхто не виганяє, вони натомість йдуть до діда колядувати, ну й далі все відбувається весело, по-доброму, тепло, щиро... Як і годиться у таке свято.

Хочу ще відзначити ілюстрації: розглядати їх — окреме задоволення. І як бонус — тексти колядок наприкінці книги. Ми співаємо. А ви?)))

Художник Кость Лавро, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2016

"Розумні казки. Солом’яний бичок та ін. Завдання. Головоломки. Лабіринти та ін."

Одна з тих книжок, на які я зазвичай не звертаю уваги через їдкі кольори, невдалі, як на мій смак, малюнки (зроблені за допомогою комп’ютерної графіки та поєднані в різні ілюстрації шляхом "скопіювати–вставити"), косоворотки і кокошники, а головне – низькоякісні тексти, вочевидячки перекладені з російської не дуже вправним чи недостатньо старанним спеціалістом. І одна з тих книг (іграшок, одягу тощо), до яких із незрозумілих дорослим причин прикипає дитина. Першу збірку з цієї серії нам хтось подарував, другу (зізнаюся – согрішила) я купила сама, бо ж син просив: "Хочу казки із задачками!"

А отепер час розкрити головний плюс цієї книги: на кожній сторінці розміщено тематичні завдання до казок. Вони спонукають міркувати, роздивлятися, рахувати, бути уважним і навіть читати (що для мого лінтюха стосовно літер великий плюс). Навіть листаючи книгу вдесяте, син все ще з цікавістю "розгадував" ці задачки (у лапки взяла навмисне, бо яке вже там розгадування, коли всі відповіді знаєш й показуєш автоматично)))

Звісно, дитині хочеться завжди проопонувати найкраще. але от думаю: чи завжди поняття "найкраще" у розумінні батьків та малюка збігаються?

п.с. Але подібних видань все одно більше не купую – рука не підіймається)))

Художник Олена Зарбі-Гальчук, вид. "Кристал Бук", 2015

Оскар Вайлд "Щасливий Принц та інші казки"/Oscar Wilde - The Happy Prince and Other Tales

Навіть не підозрювала, скільки глибоких, ба ні - навіть глибинних емоцій викличе у мене книга з казочками, читаними давно в дитинстві. Те, що ми-дорослі сприймаємо все зовсім не так, як ми-діти, - то банально й очевидно. Це - коли чуєш цей постулат збоку. А коли відчуваєш сам, то це стає відкриттям - насамперед самого себе. Казки, які колись сприймалися як просто цікаві історії, зараз зачепили в мені щось таке, що змушувало переживати, плакати, вгамовувати ниюче серце й озиратися довкруж у пошуках чогось іншого, протилежного - ба забагато у Вайлда болю. Навіть у казках.

Перекзувати й аналізувати їх не буду, просто занотую для себе: "Щасливий Принц" - про пізнє прозріння, про те, що багато речей можна виправити або постаратися виправити, про сенс у жертовності; "Соловей і Троянда" - про жертву, важливу тому, хто її приносить, і непотрібну тому, кому її приносять; "Велетень-егоїст" - про силу любові до життя, до людей, до світу; "Вірний друг" - про прірву між словом і ділом і про те, до чого призводить невміння казати "ні"; "Незвичайна Ракета" - про сліпоту егоїстів і про те, що це не робить їх нещасними.

Ще одну приємну річ подарувала мені ця книга: вперше, читаючи англійською, я насолоджувалася текстом, словами, метафорами. І це було круто!