Розкажу вам іще про книги, які ми з сином читаємо-перечитуємо попри те, що знаємо ледь не напам’ять. Це — серія картонних книжечок "Кращі українські казки". І знаєте, з огляду на життєвий досвід і таку-сяку філологічну освіту, котра привчила длубатися в образах і сенсах, ці з дитинства відомі історії нині сприймаються зовсім по-іншому.
От хоча б гляньте на те, як Лисичка захапала Пана Коцького і яка поважна пані відразу стала. Бо — з чоловіком))) Хай хоч яким — не здатним навіть про себе подбати, відверто ледачим та нікчемним, але ж — з чоловіком))) Навіть Зайчик, який раніше отак-от запросто міг до неї в гості напроситися, тепер труситься з переляку й надміру поваги)))
Про отих суперменів-ведмедів-вовків-лисиць, котрі на словах та ще й перед слабким Зайчиком могли гори звернути, а на ділі втекли з поля бою, навіть не розібравшись із загрозою, я вже мовчу. Ну й іще там багато про що поговорити можна — починайте, я із задоволенням долучуся)))
Але я не стільки про тексти, скільки про ілюстрації хотіла розказати, бо у дитячій літературі ця частина видань надважлива. Так от: цим двом книжечкам ой як пощастило! Бо ж малювала звірів Ірина Зенюк — якщо не помиляюся, та сама Ріна Зенюк, авторка відомих, чарівних, неймовірних синіх котів (погугліть і буде вам купа щастя й позитиву). Ой які характери в кожному виразі морди! Які яскраві образи та вбрання! Скільки позитиву в кожній детальці! Якщо й читати ці казочки вам ні до чого — просто подивіться малюнки. І буде вам... так-так — купа позитиву і щастя)))
Ілюстрації Ірини Зенюк, вид. Школа, 2015
Немає коментарів:
Дописати коментар