Ще один камінаут від мене як читача: я не люблю психологічної літератури на кшталт "Як завести друзів, стати мільйонером і досягти успіху в коханні за 10 днів". Як на мене, то, окрім бла-бла-бла й додаткового відчуття своєї неспроможності зробити те, що, за словами авторів подібних посібників, все одно, що раз плюнути, ці книги не дають. Ну, отака я — можете кинути пару капців))) Тож читати "Бога..." бралася з осторогою: ну, хіба допоможуть ті ж самі фрази змінити життя, якщо їх загорнути у цікавий сюжет? Та й сюжет, на перший погляд, виявися досить банальним: нещасного юнака покинула кохана дівчина, і він не придумав нічого ліпшого, як вбитися, стрибнувши з Ейфелевої вежі. Романтик, бач... Аж тут — не повірите! — на тих балках у верхотурі поруч із невдахою-самовбивцею з’являється прекрасний — та не принц, ні! — незнайомець із вольовим обличчям та впевненим блиском в очах і пропонує юнакові угоду. Згідно з нею, хлопець отримує шанс змінити все своє життя, якщо.. Так-так: якщо виконуватиме всі оті психологічні поради зі згаданих мною на початку книг!
На цьому роман я, може, взялася б переглянути по діагоналі та й по тому, якби оцей-от незанйомець не розпочав навчати підопічного зі спроби втовкмачити йому, що оті всі психологічні книги, поради та інше бла-бла-бла цим же і залишаться, якщо не діяти, а тільки читати. Не погодитися з цим я ніяк не могла, і тому ставлення до книги змінила. І недарма, бо історія захопила. Сюжет закручувався, став майже детективним, муки внутрішньої ломки героя описувалися так природно, що не вірити авторові не виходило, я почала вболівати за Алана, за те, щоб він не відступився, не здався, щоб показав: можна! можна змінитися себе і своє життя, якщо робити це, а не просто читати спецлітературу і складати її на купу! І таки вийшло! Таки спромігся хлопець-невдаха досягти того, про що рік тому навіть і не подумав би, не те що ставив би за мету!
Хоча від цього гепі-енду, зізнаюся, трошки й повіяло якоюсь кіношною несправжністю (не спойлеритиму, але ті, хто дочитає до моменту підрахунку голосів на зборах акціонерів, скорше за все, погодяться зі мною: так не буває), я по-дитячому раділа за героя! І перегортала, перегортала останні сторінки роману, бо це ж так прекрасно: досягти бажаного! Й обламалася... Дуже-дуже обламалася. Бо ота кіношна несправжність підтвердилася, до того ж у найпотворнішому кіноваріанті (там ціла суміш індійсько-серіального мила!). Тож тим, хто дочитає до згаданого моменту підрахунку голосів, наполегливо раджу: на цьому й зупиніться! Не псуйте отого відчуття віри у себе, у можливість змінитися й досягти чогось, яке таки вселяє у читача автор-психолог. Не змушуйте себе розчаровуватися й відкидати книгу як непотріб, бо це — тільки книга, у житті так не буває. Бо оті десяток останніх сторінок зводять нанівець всю роботу Гунеля, і я порадила б автору спалити їх іще в рукопису. Ви ж можете видерти їх із книги і зробити так само, якщо читатимете роман не для того, аби лише розважитися, а для того, щоб навчитися жити трошки по-іншому.
Ще про одну річ не можу змовчати: помилки. Те, що будь ласка часом пишеться через дефіс, уже, на первеликий жаль, не дивує. Мене здивувало, вразило й загнало у глухий кут віртуозне вміння редакторів використати слово "двер" — саме так, в однині й жіночого роду — у такій формі, в якій воно начебто й не так страшно, як ото я написала, виглядає в тексті. Один раз я це списала на випадковість, але двічі — то вже майстерність. От намагаюся скласти речення українською зі словом "двер" — не виходить. Допоможете? Процитувати не можу, книги під рукою немає.
Переклад із фр. Анна Роговченко, вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар