Зловила себе на тому, що це перша збірка поезій, прочитана за багато років. І це при моїй любові до віршування. Й пояснення цьому я не знаходжу, хіба що те, що вірші читаються, коли для них є настрій, а не щодня у маршрутках-метро-трамваях, бо ж інакше їх важко сприйняти так, щоб відчути, а не просто прочитати.
"Тамплієрів", зізнаюся, купила на подарунок, бо що ж дарувати, як не такі гарні видання — з суперобкладинкою, ілюстраціями та текстами, які точно — не на один раз прочитати і відкласти на далеку полицю. А оскільки я дуже скупа до книг (ще один гріх), то ніколи не віддам/подарую/тощо їх непрочитаними. От і Жадана читала так, наче вперше. Точніше, не читала, а вчитувалася/впивалася образами та думками, ковтала, насичувалася, часом похлиналася, часом захлиналася, потім випливала й дихала, дихала, щоб згодом відчути, що задихаюся, як ті риби, котрі у збірці мандрують із поезії в поезію й живуть у тому жадановому світі нарівні з людьми, люблять, вірять, помиляються, зраджують, йдуть захищати щось своє і гинуть, щоб зрештою ожити...
І я оживала, натрапляючи на фразу, на думку, на словосполучення, які були/ставали моїми-моїми. Й перечитувала знову і знову. Й цитувала собі та людям. Й насолоджувалася давно забутим щастям: читати... ні, відчувати поезію. Справжню. Талановиту. Глибоку.
Ілюстрації Олександра Ройтбурда, вид. Meridian Czernowitz, 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар