Донна Тартт "Таємна історія"/Donna Tartt - The Secret History

Цей роман Донни Тартт не відрізняється тією епічністю, яка так підкорила мене у її "Щиголі". Натомість у нього є інші плюси. По-перше, це спроба зануритися у глибину моральних важелів окремо взятої особистості. Чому "спроба"? Бо я так і не спромоглася до кінця зрозуміти, що саме рухало головним героєм під час усіх перипетій, описаних у романі. І, мабуть, справа таки в мені, оскільки розуміння чи нерозуміння певних явищ залежить не тільки від того, хто про них розказує, а й від особистого досвіду того, хто слухає/читає/сприймає/приміряє до себе.


По-друге, докладне змалювання місжособистісних відносин у невеликій окремо взятій групі —  у книзі це студенти різного соціального стану, виховання, статків та життєвих цілей, яких об’єднує вивчення давньогрецької мови. Щоправда, і тут мене спіткала певна творча невдача: мені не вдалося приміряти шкуру жодного з цих героїв. Може, це вийшло б із єдиною у романі дівчиною, якби авторка дала таку можливість. Але оскільки читач усе бачить крізь призму сприйняття головного героя — хлопця, як ви уже зрозуміли, то й образ Камілли вийшов занадто розтягнутим та нечітким, аби у ньому можна було вмоститися. Такими ж є й образи інших чотирьох студентів, бути рівним із якими так прагне Річард. Вони постійно змінюються — ні, не насправді, а в тексті, який плете авторка, й, відповідно, в уяві читача. Щасливі та цілісні близнюки раптом стають супротивниками, сильний і самовпевнений Генрі виявляється надто безсилим, аби жити далі, розніжений достатком Френсіс — позбавленим багато чого з того, на що не здатні вплинути гроші, викладач спецкурсу з грецької мови Джуліан насправді не такий незалежний від світу, як уявляв собі, а Банні взагалі сплутав щирість зі щедрістю — ні, не своєю, а тими, кого хотів любити.

Третій важливий для мене плюс роману — опис пошуків себе справжнього, чи то пак свого "Я", чи то — сутності, якось так. Насамперед це стосується головного героя, який не знав, хто і який він є. І не хотів знати, бо важливим для нього був не він сам, а світ навколо. Та і той, і оточуючі люди завжди були у сприйнятті хлопця не такі, якими мали б бути. До кінця роману юнак так і не второпав, здається, що ані світ, ані інші особи не здатні наповнити його зсередини. Бо цього не може зробити ніхто, окрім нас самих.

Варто також згадати про жанр роману. Хтось пише, що це — детектив. І справді, тут є злочин і злочинці, але ж ми з самого початку знаємо, хто, як і коли його скоїв, тож який це детектив? Хтось каже, що це — психологічний трилер. Але мені особисто не було страшно жодного разу. Та й психології у тому обсязі, в якому можна було б наповнити нею 700 сторінок тексту, як на мене, недостатньо (активне вживання алкоголю і п’яні балачки такими ж не вважаються, чи не так?))

Ще варто відзначити описи природи — такі живі, аж руки відмерзали від описів морозу. Чи то не від них, а таки від цьогорічної нашої холодної весни? А ще у романі відкритий, як на мене, фінал — а я люблю подібні штуки і люблю вигадувати подальше життя героїв таким, яким воно мало б бути на мою думку. А ще це книга, яку хотілося цитувати — що я і робила із задоволенням)))

***

"Не стоит страшиться того, о чем вы ничего не знаете. Вы словно дети — боитесь темноты".

"Прекрасное, если оно не сочетается с чем-либо более значительным, есть не более чем яркая погремушка".

"... люди вроде него всегда первым делом вытаскивают из вазочки свои любимые конфеты, а все остальное — это пусть другие едят".

"Они не только понимали, что такое зло, но и сознавали все многообразие уловок, при помощи которых оно прикидывается добром".

"... я склонен считать красоту проявлением исключительных внутренних достоинств, с которыми она на самом-то деле не имеет ничего общего. Я гляжу на изящно очерченный рот или глаза с поволокой и воображаю, что нашел родственную душу, начинаю мечтать о глубоком взаимном чувстве… Совершенно при этом не замечая, что целая стая уродов увивается вокруг той же персоны просто потому, что их околдовали те же глаза".

"Что бы ни говорили про чувство вины, несомненно одно — оно дьявольски подхлестывает воображение".

"Великолепие есть во всем, что сделано с размахом".

"Это так дорого и вместе с тем так безобразно… Мне кажется, они специально разрабатывают уродливый дизайн. Но люди все равно покупают их вещи — просто потому, что приучены благоговеть перед всем извращенным".

"... даже самые вульгарные вещи не вызывают отвращения на рассвете".

" — Ты никогда не пробовал в минуты беспокойства думать на другом языке? — оборвал меня Генри.
— Что-что?
— Это позволяет держать себя в руках, не дает мыслям разбегаться. Хорошее упражнение в любой ситуации".

"Люди становились настолько самими собой, что не могли этого вынести".

"Amor vincit omnia — наверное, всем хотелось бы верить в истинность этой избитой фразы. Но если я что и уяснил за свою недолгую грустную жизнь, так это что данный трюизм лжет. Любовь отнюдь не побеждает все. И тот, кто уверен в обратном, — глупец".

"...мое знание этикета оставляло желать лучшего, смокинг с чужого плеча сковывал движения. Все остальные были гораздо опытнее в подобном притворстве".

"Времени нет дела до весны и зимы, рождения и смерти, доброго и дурного, ему все равно. Это нечто неизменное, радостное и абсолютно непреложное".

"...любой религиозный ритуал — не более чем условность, если практикующий не видит скрытый за ним глубокий смысл".

"Порою, когда случается какая-нибудь беда, реальность становится слишком неожиданной и странной, непостижимой, и все тут же заполняет собой нереальное. Движения замедляются, кадр за кадром, словно во сне; один жест, одна фраза длятся вечность".

"Кто-нибудь помнит определение справедливости в „Государстве“ Платона? Для общества справедливость заключается в том, что каждый его слой функционирует на собственной ступени иерархии и довольствуется своим местом. Неимущий человек, стремящийся занять более высокое общественное положение, лишь понапрасну обрекает себя на страдания. И имевшие хоть чуть-чуть мудрости бедняки всегда это знали, так же как и наделенные ею богачи".

"...одна из характерных особенностей человека нашего времени — это страсть уходить в сторону от темы..."