Побачивши продовження книжки про Лотту, син аж застрибав від радощів — дуже вже сподобалися йому й форма мальованого щоденника, й ілюстрації, і кумедні пригоди дівчинки у новій школі. Це видання краще за видання першої частини серії, бо більше схоже на дівчачий зошит-щоденник: й обкладинка не дуже жорстка, й кутики книги заокруглені, як у хорошого блокнота, й формат нестандартний.
Нові пригоди Лотти та її друзів синові теж сподобалися — а якому хлопчику не до смаку будуть всі оці "банди", будиночок на дереві, гра у шпигунів з усіма належними шпигунськими штучками, ночівля в наметах, блукання вночі з ліхтариками, спортивні змагання й купа причин, аби пореготати? А от мені як дорослій читачці ця книга сподобалася менше за першу, зокрема тому, що "банда" Лотти, члени якої відстають від найголовніших суперників у тій же спритності чи вмінні поставити намет або ж заспівати в карооке, замість того, аби тягнутися за лідерами, робить усе, щоб опустити їх до свого рівня, а то й нижче. Так-так, то в мені говорить занудний педагог, бо ж у житті все трапляється саме так, як у книзі змальовано))) Хоча я як занудний педагог із сином проговорювала інші варіанти, якими могли б скористатися герої книги для самоствердження. Ну, що з нас, мам, взяти? А ще я подумала, що, мабуть, таки не всі дитячі книги є маст-рідом для батьків, бо ж найменше під час спільного читання діти очукують "виховного занудства", особливо тоді, коли хочеться просто реготати.
Переклад з нім. Ірини Андрієнко-Фрідріх, вид. "Школа", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар