Люко Дашвар "На запах м’яса"

"Десь я подібне вже читала" — така думка раз-по-раз блукала в моїй голові під час перегортання сторінок одного з нових романів Люко Дашвар. Ну, нових для мене, бо після читання запоєм її перших книг якось остигла до стилю цієї авторки, а не дуже позитивні відгуки про цей роман зокрема не спонукали взятися за нього. Однак взялася і не пошкодувала! Але про це пізніше.

Оте "Десь я подібне вже читала" стосується повісті "Згори вниз" Тані Малярчук. Та ж ситуація: міська дівчина ні з того ні з сього вирішує оселитися на забутому майже всіма хуторі у занедбаній хаті, і з нею там відбуваються усілякі перипетії — й у прямому сенсі, й у плані пошуків себе самої. Хіба що Дашварівській утікачці не вистачало містики, яка оточувала втікачку Малярчуччину, але оті круки та зцілення головної героїні ситуацію дещо врівноважили.

Втім, книги також відчутно різняться. Люко Дашвар, яка свого часу так припала мені до душі реалістичними образами дядьків і тіток, не зрадила себе й тут. Такі вони у романі справжні-справжні, якими я їх знаю з дитинства, такі прості в усій своїй складності, такі живі, такі реальні, що саме вони "завоювали" мене як читачку. Повірила я й Майці, особливо у фіналі твору. Бо ж чому півроку життя на лоні природи мало змінити її життєві цінності так кардинально? Особливо ж тоді, коли те, чого колись так прагнула, перетворилося із мрій на реальність? Чому вона мусила піти за тим, хто її зрадив? Чому ідеалістичний фінал мав бути кращим за цей (такі думки чула від інших читачів)?

Майка не могла і зрадити себе. Бо вона ще не пізнала себе справжньої. Чого — не знаю. Може, їй іще не вистачало того, що зветься життєвим досвідом абощо... Я, наприклад, залишилася б на хуторі — принаймні для того, аби сховатися в тій благословенній і прекрасно описаній авторкою тиші від столичного гамору. Хоча не зважайте — це я вже про відпустку мрію)))

І насамкінець трохи філологічного (не можу я без цього))) й неприємного мені. Оті надсучасні мовні віяння мене часом загонять у глухий кут, ступор і непозбувну бентегу. Ну, чого замість звичної й прекрасної форми "малина, яка росла навколо" вживати "малина, що вона росла навколо"? І далі часто йшло ціле нанизування на кшталт: "малина, що вона росла навколо хліва, що він розвалився від вітрів, що вони цілу зиму гуляли на хуторі". Приклад взяла по пам’яті, тож не шукайте дослівної цитати, але повірте мені: подібними синтаксичними конструкціями я ледь не плювалася. Переходимо в рамках глобалізації на англійський синтаксис чи що?))

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2013

***

"Справи й жертви без любові не мають ціни, бо їх роблять руки, розум, воля, та не серце. Від того в нас так мало радості й натхнення до життя".

"Твоя боротьба — завжди чиєсь горе, незважаючи на те, що це: душогубки, продаж зброї, нав’язування демократії, заклики померти за ідею чи просто вимога всім худнути до розмірів ляльки Барбі. Нав’язування іншим своїх принципів — безпринципне міщанство".

"Отож і біда, що інститут до освіти прирівняли. Освіта — від «світоч». Коли світло в душі оселяється. Коли живеш так, щоби осяяну душу не заплямувати. Вивчення математики, менеджерської справи чи юриспруденції до освіти ніякого стосунку не має. Так, ремесло…"

"Хіба життя — боротьба? Життя — радість. Ні з ким боротися не треба. Узагалі. Тільки із собою. Себе знайти, на тому й заспокоїтися, не зрадити".