З дитинства люблю фантастику. Обожнюю просто. Але якщо тоді читалося все підряд, і зазвичай це "все підряд" у будь-якому разі задовольняло спрагу до неймовірного, то зараз хочеться чогось такого з перепідвипідвертом — складного, глибокодумного й не зовсім зрозумілого. Однак натрапити на подібну книгу — то треба мати щастя (за конкретні поради зразків високоякісної фантастики буду дуже вдячна!), тому зазвичай, коли хочу бути впевненою у своєму виборі, беруся за чергову книгу Дяченків. Вони мене точно не розчаровують.
За читання збірки повістей, оповідань і навіть одного сценарію (про нього буде окрема мова) взялася під впливом раніше прочитаних коротких творів подружжя. Навіть якщо не вийде жити довго і щасливо в одному з обов'язково яскравих світів, створених Дяченками, посмакувати чимось неймовірним все одно вдасться. Це я так думала, беручись за книгу))) Бо насправді збірка виявилася найбільш похмурою з усіх їхніх книг, прочитаних досі. Відчуття якоїсь безвиході просто переслідувало мене від одного твору до іншого, і навіть якщо фінал був номінально щасливим, за цим гепі-ендом обов'язково ховався якийсь жах, готовий виповзти зі своєї нори. То дослідження нового вірусу точно буде продовжене, то щасливе подружнє життя звичайної жінки й незвичайного фантома зруйноване, то дивний хлопчик не втримається й продовжить колекціонувати особистості, то з'ясується, що людей серед нас насправді немає — тільки герої серіалів та фантоми... Тож якщо вам захочеться побачити світло в кінці тунелю, почитайте щось інше.
І про сценарій, що увійшов до збірки. Це — "Залюднений острів", фільм, знятий Бондарчуком за романом братів Стругацьких. Про сценарій ніц не скажу, бо просто його не подужала перечитати: перед очима постійно з'являлося беземоційне обличчя-маска актора, котрий зіграв головну роль. Та й увесь фільм вийшов якимось нудним, як на мене. І лісу кримського, перетолоченого під час зйомок, шкода було... Не оцінила я, одним словом))
Немає коментарів:
Дописати коментар