Лі Йондо "Той птах, що п’є сльози. Книга 1: Серця наґів"

Ця неймовірна книга — фентезі, але без звичних нам магів, ельфів, вовкулак, драконів та інших стандартних мешканців вигаданих світів. У світі корейського письменника Лі Йондо поряд із людьми живуть зовсім незнайомі нам істоти. Наприклад, холоднокровні людинозмії наґи, здатні спілкуватися подумки, регенерувати своє тіло й жити без сердець. Або здоровенні лекони — укриті пір’ям воїни з півнячими головами й мріями підкорити небоплава. Небоплави, до речі, — це гігантські рибини, що літають у небі. На їхніх спинах стоять рештки давніх міст. Кажуть, там зберігається багато скарбів, однак ніхто в цьому ще не пересвідчився на власні очі. 

У цьому світі є високі гори й спекотні пустелі. Росте величезний ліс із могутніми деревами, який охороняє наґів, а наґи охороняють його. На великих їздових жуках літають веселі добродушні доккебі — ще одні мешканці цього світу, здатні створювати чарівний вогонь. А десь у забутих усіма місці й місті існують дуоксіни — бо життям існування залишків племені, яке втратило бога, назвати не можна.

За богів тут служать чотири стихії — основа чи не всіх міфологій світу. Тут узагалі використано багато корейських міфів, а ще —  поезії. Тут дуже цікаво трактується потреба людей мати над собою короля. Хоча почекайте-но — про це йдеться уже в другій книзі серії, яка лише готується до друку (ага, я її вже прочитала — переваги роботи у видавництві 🙂 ).

І того — я збагнула, що збрехала на початку допису: дракони в цьому світі все-таки існують. Точніше, лише один — він проріс із не знайденого ніким драконокореня, пустив листочки й навіть квітку, а потім розплющив очі, бо його любили. Так, усе до біса заплутано, майже нічого не зрозуміло з моєї розповіді, проте повірте: це дуже, дуже цікаво!

Пер. Юлії Ковальчук, вид. "Букшеф", 2024