Виявляється, я майже три роки не читала Дяченків. Захоплення створеними ними світами було таким неймовірним, що я вирішила зробити паузу, аби потім із новими враженнями почитати ще щось нечитане. Оскільки з великих творів непрочитаними лишилися одиниці, доводиться "наздоганятися" оповіданнями. І повірте: це теж неабияке задоволення!
До цієї геть невеличкої (менше 100 сторінок) збірки увійшли два оповідання й одне мікрооповідання. Воно дійсно мікроскопічне — буквально кілька сторіночок. І з відкритим фіналом, тож я бавила безсоння, вигадуючи продовження "Зовні".
Найбільше мене захопило "Згарище" — історія про психологічні травми, забуття, прокляття, прощення... А ще тут дивовижно змальований Флейтист — майже той самий, із відомої казки, та трохи інший. Це історія про страх бути собою, згадати себе, повернути себе — просто тому, що в іншому разі життя не життя, а банальне існування.
"Оскол" — історія про кохання. Таке щире й справжнє, що здатне на пожертву — своїх почуттів, потреб, себе самого. Як і скрізь у Дяченків, у світі, де живе Оскол, багато таємничого, неймовірного й часом алогічного. Але він прекрасний, бо там є сонце, бузок, вітер, життя... І любов...
Ілюстрації Михайла Євшина, вид. "Кальварія", 2000
Немає коментарів:
Дописати коментар