Головний герой роману, на мою думку, — не Клавка, як мало би бути з огляду на назву, а сумнозвісний пленум Спілки радянських письменників України 1947 року, на якому розгромили Яновського, Рильського й багатьох інших українських письменників, бо такою була вказівка партії. Події описують підготовку до пленуму, власне пленум, а ще те, як ті чи інші люди поводяться в цій ситуації, як змінюються, які риси в них проявляються, та й загалом як вони виживають у тих умовах, коли для цього ти маєш бути не собою, а гвинтиком, потрібним партії.
Доля Клавки — типова для того часу й тієї країни, а ще — тієї літератури соцреалізму (його стилістика подекуди впізнається і в цьому сучасному романі). Як і долі інших героїв роману. Нині ми їм співчуваємо, подекуди жаліємо, часом страхаємося того, що їм довелося пережити. Проте то було звичайне життя — з радощами й прикрощами, з добрими й не дуже людьми поряд, із мріями, планами, почуттями... Це все майстерно описано Мариною Гримич — легко, реалістично, просто, без зайвих описів, метафор, ліричних відступів тощо. Складається враження, що не читаєш книгу, а дивишся хороший фільм зі жвамим сюжетом і такими необхідними за законами жанру любовними перипетіями.
Проте це не фільм. Це цитати з виступів реальних людей, які критикували інших, знаючи, чим це може для них обернутися, які лицемірили й брехали — собі й партії, як би смішно це не звучало, які буцімто й жити повноцінним життям, але насправді мусили виживати, не маючи волі писати, як тобі велить муза, бо треба писати так, як тобі велить партія... Це насправді було: ти обираєш між своєю правдою й суспільним успіхом, між коханням і заміжжям, між забуттям і лицемірством. Та що там казати: цього й досі більше ніж доста — досвід виживання в радянських умовах дається взнаки навіть у тих, хто народився в зовсім іншій країні. Але це — тема іншої розмови...
Вид. "Нора-Друк", 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар