Мистецтво — це ремесло чи спосіб самовираження? Наскільки вправним треба
бути митцю і чи достатньо однієї вправності? А може, йому треба щось більше, те,
що шукали в галюциногенах і представники давніх андійських народів, і
сучасні експресіністи? Та й узагалі — навіщо людині це мистецтво? Його ж на хліб не намастиш!))) Але ж малюють, десятки тисяч років творять — для чого? Невже мало було просто вполювати мамонта?
Очевидно, мало. І тоді, й нині. Люди змінилися, стиль життя змінився, технології, підходи, розуміння мистецтва змінилися, а потреба творити — лишилася.
На заголовок книги Майкла Берда "100 ідей, що змінили мистецтво" не зважайте, бо зробите мою помилку: я ж бо думала, що тут буде подано лише список основних ідей, які стали віховими для розвитку мистецтва, та наведено кілька прикладів, й усе. Але як я помилилася! Бо ця книга — дуже короткий, але досить вичерпний путівник по історії та філософії мистецтва. Й мені, людині, котра з мистецтвом, особливо з його теоретичними основами, завжди була на
"ви", багато чого стало зрозумілим. Утім, питань і усвідомлення великої кількості білих плям у моїй освіті виникло ще більше, тож працювати є над чим.
Автор не просто перелічує основні ідеї, які справили вплив на прогресивні кроки в мистецтві, а розгортає цілісну картину розвитку живопису й скульптури, а також таких сучасних видів мистецтва, як фотографія, перфоменс, виставки й музеї (так-так, це не тільки зібрання картин, а своєрідний мистецький акт) тощо.
Особливо цікаво було читати міркування про взаємний вплив митця й глядача. Як ви гадаєте, хто з них і на кого найбільше впливає? От і я тепер можу про це говорити довго))) І ще про багато чого. Наприклад, про місце жінки в сучасному мистецтві. Кажете, у нас рівноправність, й у цьому також? Помиляєтеся, бо навіть нині, в 21-му столітті, жінкам усе ще важко зайняти нішу в тому, що віками творили здебільшого чоловіки. Майкл Берд дуже цікаво й дуже співзвучно для мене пояснює фемінізм у мистецтві тим, що "особисте — це політичне", й наводить цитату Керол Ганіш, активістки руху за звільнення жінок: "Проблеми, про які говорять жінки, звертаючись до психотерапевта,
переважно стосуються їхнього соціального статусу як жінок, а не
особистого психічного стану". І хоч це було скзано в 1969 році, хіба й досі не звучить актуально?
Книга щедро ілюстрована, а приклади настільки цікаві, що якби не суворе застереження видавництва про заборону копіювати та розповсюджувати вміст видання, я засипала б фейсбук цитатами й прикладами, наведеними в ньому))) А вміння автора подавати матеріал оцінила чи не найвище: в нього немає академічної зверхності, яка часом відбиває бажання займатися самоосвітою. Усі терміни, вжиті в книзі, зрозумілі, а незрозумілі пояснюються одразу ж, у дужках, без потреби ґуґлити (хоча я це раз по раз робила, але лише для того, аби подивитсия твори, згадані в тексті й не наведені в якості ілюстративного матеріалу). А ще читати Майкла Берда зовсім не нудно, тож у мене є стимул
рухатися далі, аби перестати бути "табула раса" в мистецтві...
Переклад із англійської Остапа Українця та Катерини Дудки, вид. ArtHuss, 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар