Кажуть, жінці (та чого там — чоловікові також!) стільки років, на скільки вона почувається. Десь там. Усередині. Не печінку чи шлунок маю на увазі, а серце. Або душу. Чи самосвідомість, наприклад... Неважливо.
Так от: нарешті (чи зрештою) я відчула, що доросла. Доросла настільки, що не розумію, зовсім не розумію романтичних переживань із приводу хлопців, отих усіх сліз від нерозділеного кохання, або й від розділеного, але сліз, метеликів у животі й нижче чи вище (кому як пощастить), страждань, переживань у т. д. й т. п. А може, я просто занудна тітка, яка забула, що таке метелики?))) Не знаю. Однак розумію, чому не читаю любовних, жіночих і подібних романів — не втну просто)))
Історії про жінок і чоловіків (динозаврів не зауважила — одні люди)))) у новенькій збірці від дівчат-письменниць класні. Дуже різні (тобто на будь-який смак), деякі — оригінальні, інші — типові, а є й такі, що щасливі! А головне — жіночі, тобто на місці чоловіків я читала б подібні речі обов’язково, аби більше зрозуміти наші загадкові душі. Загадкові настільки, що часом і самим себе годі зрозуміти. Часто це й не потрібно, а от виговоритися — необхідно. Розповісти про те, "які вони всі сволочі" (це цитата не з книги, але точна)))), помріяти про прекрасного (чи хоча б якогось) принца, або ж, як нині кажуть, візуалізувати його, розповісти свою (чиюсь) історію, трошки змінивши імена, місця, вік тощо... Авторки й говорять. Розповідають, показують, малюють — образами, словами, емоціями. Однак до мене достукатися вийшло лише у двох. Кажу ж: надто доросла))). А як щодо вас?
Вид. "Брайт Букс", 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар