Коли я побачила, скільки премій у галузі фантастики отримала ця книга, то мені стало соромно від того, що я, яка в дитинстві перечитала всі фантастичні твори, до котрих мої руки могли дотягнутися, про цей роман навіть не чула... Тож узялася читати із передчуттям отого дитячого занурення у безміри Космосу і... Ні, я таки занурилася — у невроз головного героя.
Він багатий і нещасний, а тому ходить до психоаналітика. Робота-психоаналітика, звісно, ми ж про майбутнє говоримо. Й от фактично знаючи, чим закінчиться історія героя, ми раз по раз повертаємося в його минуле, аби знову ж таки зануритися — цього разу в його страхи й острахи, непевність і невпевненість, тобто нічого хорошого нам і там не світить.
Втім, читач (я тут виключно про себе, звісно, кажу))) все одно отримує задоволення від роману, бо потрапляє в інший світ, в якому може реалізувати мрію багатьох (тут можна було б написати банальне: "хлопчаків", але не буду, бо дівчинка, й то — доросла))) про освоєння незвіданого Космосу. А спосіб, який підвернувся нашим нащадкам, дуже цікавий... Який — звісно, не скажу)))
Скажу лише, що люди кажуть, буцімто роман зайве розхвалений, а насправді нудний і низькоякісний. Однак не погоджуся. Він справді не розважає читача, а натомість змушує замислитися не стільки про зовнішній космос, скільки про внутрішній, той, який всередині кожного з нас і в якому так само легко згубитися, як і в Усесвіті.
Переклад Юрія Єфремова, вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар