Коли ж читати книгу з такою назвою, як не наприкінці серпня? От і я прочитала. І тепер жалкую. Ні, не тому, що прочитала, а тому, що читала не так, як було б доречніше. Я її просто проковтнула за два дні, бо збірка проб (саме так автор називає свої коротенькі твори) геть невеличка. Невеличкі й самі проби. Вони не мають сюжету, зав’язки-розв’язки й того, що між ними, не мають головного героя (хіба що оповідача можна так обізвати). Проте в них багато любові до Брустурів — рідного села Василя Карп’юка, куди він їздить і саме про ці поїздки й розказує. Розказує про весілля й сіно, корів, бабу з дідом, інших родичів. Про сніг і піч, каву й книги, які читає, про автобуси, стежки, вареники з сиром, погоду, природу й свій настрій. Тобто про все, що спало йому на думку. Можна сказати, що ці проби — то такі собі щоденникові записи, нотатки зі спробою філософствування та вкрапленнями релігійних розмірковувань, а подекуди й екстазу (особливо напркінці книги), а ще дещицею менторства й мудрагельства.
Ну от, я потрапила під вплив стилю автора)) Тому поясню нарешті, як варто було б читати цю книгу. Насамперед, непоспіхом. По одній-дві проби на день. Посезонно (бо тут є й осінь-зима-весна). Не перенасичуючись стилем автора. Не починаючи жити його життям. Не співчуваючи дружині, бо чоловікк вирішив покинути роботу, оскільки вона заважає писати проби))) Тож якщо читатимете "Ще літо...", можете врахувати це. А можете й не зважати)))
Вид."Видавництво Старого Лева", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар