Макс Кідрук "Зазирни у мої сни"

Ще одна психоделічна лякалка від Кідрука пішла як хтось там під лід — тобто прочиталася практично на одному диханні. Власне кажучи, страшно не було, було прикро, страшенно прикро за те, що таких, як головний герой роману, батьків — більшість. Ні-ні, не подумайте нічого поганого: чоловік дуже любить свого сина! Однак любов не заважає йому чинити як ми звикли: "Ай, само пройде!" І це стосується не тільки тієї гульки за вушком малюка, яка й стала вихідною точкою для всіх фантастично-містичних перипетій, які відбулися з хлопчиком. Оце якосьвонобуде псує й стосунки з дружиною, й шанси досягти успіху, й колосальні можливості, які чоловіку досить щедро підкидає доля. І те, що герой усе-таки більше втрачає, ніж отримує, — виключно наслідок його вибору. Точніше, категоричного небажання його робити.

Ну все, головного героя об...говорила, можна й про книгу загалом)) Хоча тут уже повторюватимуся, бо ж прочитала досить романів Макса Кідрука, аби впізнавати його по почерку. Зокрема, по отій гіпернасиченості деталями, які, взагалі-то, — плюс, однак інколи — все-таки мінус. І якщо я раніше намагалася чемненько читати про всі заклепки на фюзеляжі літака, бо ні за кого не переймалася в той момент, то тут вирішила: нахіба мені здалася кількість жителів у якомусь богом забутому містечку на Мерілендщині, якщо я переживаю за хлопчика, а ця інформація ну геть не стосується подальшої долі малюка. Як і містечко з усіма його жителями загалом, бо це люди просто повз знак проїхали... Тобто, коротко кажучи, такі відхилення від основного сюжету пропускала)))

Фінал цієї справді цікавої й заплутаної історії передбачуваний. Геппі енди — то не про Кідрука. І це не спойлер, а факт))) Однак мені все одно було сумно. Бо ж так хочеться знати, що все може бути добре — нехай і у вигаданих героїв. Що там у кінці нового роману автора, того, що з доповненою реальністю, хтось уже знає ?))) Можете навіть натякнути, бо підозрюю, що нічого хорошого)))

п. с. Хотіла ще написати про жіночі образи в творчості Макса Кідрука, але не буду. У кожного — свої штампи.

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2016