Той факт, що Макса Кідрука я читала багато і уважно, дає мені право заявити: роман "Не озирайся і мовчи" — найкращий наразі його трилер. Усього тут у міру: лякалок, психологічних штучок, наукових і технічних деталей, гостроти сюжету, характерів героїв. Я справді переживала за дітей, мимохіть займала позицію батьків, повсякчас очікувала якогось неочікуваного (даруйте за тавтологію) сюжетного повороту, який обов’язково мав бути моторошним, і читала ночами.
Проблем, зачеплених у романі, багато. Це — стосунки батьків та дітей-підлітків, шкільний булінг, домашнє насильство, пошуки справедливості поза правовими межами, які, як відомо, бувають дуже гнучкими, коли їх "змастити", намагання спокутувати провину перед дитиною (зазвичай для цього вже пізно). Однак найвдаліше, як на мене, у Макса Кідрука вийшло змалювати протистояння віри й науки. Антагоністами в цьому є двоє підлітків, кожен із яких вважає, що саме так (сліпо вірячи — скрупульозно досліджуючи) і треба сприймати світ. І що найприкріше — наука... програла.
Мені хотілося б почитати продовження, в якому все можна було б виправити, однак останній розділ роману не дає цьому жодного шансу. Чи я помиляюся?
Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар