Кажуть, задумані в новорічну ніч бажання здійснюються. А якщо про щось мріяти протягом усіх різдвяно-новорічних свят? Я тепер маю шанс це перевірити, бо читаючи книгу Девіда Лебовіца "Солодке життя в Парижі" якраз саме цими днями, просто не могла не мріяти про те, як гуляю чудовими паризькими вуличками, роздивляюся будинки й вітрини, ласую випічкою й шоколадом, смакую свіжі круасани, але... без кави. Бо, на думку автора, каву в Парижі ліпше не пити — вона геть несмачна.
Загалом книга — це і путівник найромантичнішим містом, зокрема його ресторанами, кав’ярнями та магазинами, і збірник рецептів від шефа (автор — відомий кухар), й порадник для непарижан (бо навіть французи з провінції — то геть інші люди))), й гумористичний твір (ага, сміятися доводиться подекуди вголос). Однак паралельно з оцінкою парижан із точки зору іноземця мимохіть формується й портрет середньостатистичного американця, котрий вибрався за межі свого затишного "юесея": то йому надто тісно в цій старій Європі, то надто голосно, то надто повільно, то надто прискіпливо, то люди нечемні, то кондиціонери не працюють, то квартира тісна, то товар неякісний, то кава рідка, то шоколад густий... Не вгодиш, одним словом))) І це ще цей пан Лебовіц до Києва не потрапив — вражень йому, напевне, вистачило б на тритомник)))
На тритомник вистачило б і приміток у цій книзі — їх тут понад 500. І все було б нічого, якби вони не були розміщені всі до одної наприкінці книги. Зізнаюся: багато про що (в основному це французькі слівця) доводилося просто здогадуватися, бо кілька разів на сторінку перегортати книгу туди-сюди, читаючи в метро, геть незручно. Перечитати їх усі гамузом зараз чи що?))) Ні, ліпше спробую щось спекти за рецептами з книги — вибрала для себе кілька таких, із якими точно маю впоратися. Про результати обов’язково повідомлю)))
Переклад із англійської Олени Голуб, вид. "Віват", 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар