От і дочекалася я того часу, коли мушу перегортати сторіночки дитячої книги перед тим як писати відгук, бо син прочитав її самостійно. Ну, майже самостійно — у цій невеличкій історії досить багацько складних і нових для нього слів, значення котрих ми з’ясовували разом. От, скажімо, я, хоч і виросла в поліських лісах, ніколи не вживала слова "моховиння". Тож і сама паралельно щось новеньке пізнаю)))
На жаль, історія про лісовеня Сову, яке заснуло на ялинці й разом із нею потрапило до міської квартири, сумна. Маля опинилося саменьке, без мами й тата, в чужому незнайомому світі... Добре, що йому на допомогу прийшов пан Диван і багато чого пояснив про нове оточення. Але погано, що Сова як лісовеня... зникло, бо ж лісовики в будинках не живуть. Натомість у людських оселях живуть домовики, от і стало лісовеня домовеням. Хоча від цього веселіше чомусь не стає...
Мабуть, на сьогодні це найсумніша історія з тих, які надруковані завдяки проекту "Читальня". Щоправда, ми ще не всі їх прочитали, однак сподіваємося, що далі буде веселіше.
Малювала Христина Лукащук, вид. "Ранок", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар