Кузько Кузякін "Біла трішки чорна-пречорна книжка"

ввв

Син не випустив цієї книги з рук, поки не дочитав до кінця. А потім її взяла я, щоб зрозуміти, що ж так захопило восьмирічного хлопчика. І... теж не випустила з рук, доки не дочитала. Мало того: син, побачивши "Чорну-пречорну книжку" (і трішки білу, так)))) у моїх руках, відкинув самокат і підсів, аби ще раз потрапити до чорного-пречорного лісу, де одна чорна-пречорна вівця зустріла...

Ні, не спойлеритиму)) Скажу лише, що навіть я отримала неабияке задоволення й від самої історії, і від ілюстрацій, і від майстерно вплетених в неї розповідей про чорні-пречорні (й трішки білі) речі та явища, які нас оточують. Наприклад, ви в курсі, що Сонце — чорне-пречорне? Так-так, воно просто дуже гаряче, тому й світиться, а насправді чорне. А чи знаєте, чому при змішування синьої, червоної й жовтої фарб отримаєте чорний колір, а при змішуванні світла таких же кольорів — білий? А чим чорний перець відрізняється від білого, чорногузка — від чорної гуски, а чорниця від черниці?

Та найбільше мене заінтригувала інформація про те, що в Україні є Чорний ліс, а в ньому — Чорне болото, а посеред болота — Чорне озеро, в якого немає дна. І в цьому озері ніхто не живе, крім одного виду риби — не повірите: чорного-пречорного карася... Люблю такі казкові місця, тож далі буде)))

Ілюстрації Кузька Кузякіна, вид. Vivat, 2017

Ніна Брокманн, Еллен Сантеккен Дал "Книга для дівчат. Посібник зі статевого дозрівання від Еллен і Ніни" / Ellen Støkken Dahl, Nina Brochmann - Jenteboka: Ellen og Ninas guide til puberteten

Як я шкодую, що у свої 12 років нічого подібного прочитати не могла! Скількох травм вдалося б уникнути, скільком стресам просто не було би місця в моєму, тоді ще зовсім дитячому світі, й наскільки іншою людиною змогла б вирости тодішня я! 

Напевне, нема потреби розказувати, яким було в колишньому союзі статеве виховання дітей. Параграфи про органи розмноження людини давалися на самостійне вивчення у 8-му класі (якщо не помиляюся), про такі етапи дорослішання, як місячні, полюції, ріст волосся, грудей тощо, дізнавалися зазвичай за фактом їх появи в житті дитини (для багатьох, у тому числі й мене, це було дуже неочікувано й дуже страшно!), а про секс годі й говорити — вулиця й однолітки, більше ніяк! Я досі пам'ятаю ту останню парту й той зошит-чернетку, на яких моя подруга в деталях малювала мені те, що побачила в щілину дверей, підглядаючи за батьками. Ні-ні, ви не так зрозуміли: батьки не робили цього, вони разом із сусідами на єдиному відеомагнітофоні в околиці дивилися кимось привезене "звідти" порно! Чи багато розумних і корисних речей ми могли дізнатися таким чином? Отож!

Зате в сучасних дітлахів і підлітків нині є ціла полиця книг, із яких можна дізнатися про всі ці речі: і коли тобі лише п'ять, і коли вже п'ятнадцять. Нещодавно вона поповнилася унікальним у своєму роді виданням — "Книгою для дівчат" уже відомих українським читачам лікарок-блоґерок із Норвегії Ніни Брокманн і Еллен Сантеккен Дал.

Звісно, в ній ідеться насамперед про фізіологічні особливості дозрівання: ріст грудей, появу додаткового волосся на тілі й менструацію. Це очевидні речі, й не вони роблять цю книгу особливою. Її унікальність полягає в тому, що авторки розповідають не лише про це. Є ще багато проблем, із якими стикаються дівчата в пору дорослішання, — зокрема психічних, емоційних, соціальних. І про них зазвичай ніхто ніколи не говорить, бо ж навіщо? Дякуйте вже й за те, що пояснили, як і коли користуватися прокладками чи тампонами!

Еллен та Ніна натомість відверто говорять і про багато іншого. Наприклад, про мастурбацію. Чомусь для хлопчиків це заняття вважається нормою: про нього не соромляться говорити, ба навіть вихвалятися, вважається, що без достатнього досвіду мастурбації не варто починати статеві стосунки. А коли в чоловіка тривалий час відсутні стосунки із жінкою, йому навіть наполегливо рекомендують зайнятися самозадоволенням і зняти напругу, чи не так? Натомість для дівчат і жінок мастурбація — це досі щось непристойне й навіть ганебне, попри те що практично всі з нас мають подібний досвід. Особливо гострою є ця потреба у підлітків, коли контролювати гормональну зливу практично неможливо. Це — нормально й корисно, й у цій книзі читачки знайдуть не лише підтвердження цьому, а й докладні "інструкції", як це робити.

Тут також є інструкції щодо того, як зробити перший крок, коли тобі подобається інша людина (причому незалежно, хлопець чи дівчина). Заговорити першою чи ні? Може, запропонувати сходити в кіно? Чи ліпше покататися на велику? А якщо він схоче поцілувати, як це зробити правильно? А коли ні — чи варто першій узяти його за руку й пригорнутися? А якщо він відштовхне й розсміється? Це ж кінець світу! Чи ні? Смішні проблеми, чи не так? Але тільки не для підлітків.

А от підлітковий секс уже не смішний і для дорослих. І як голосно ми не кричали б, що не годиться, бо рано, вони все одно це роблять. Тож чи не ліпше дати дівчатам якомога більше інформації про те, коли варто погоджуватися, а коли відмовити. Про те, що кожна з них має право сказати "ні", що мають бути чіткі межі, переходити які можуть лише обрані, й головне — що відмовляти потрібно, й ніхто не має тебе засуджувати ані за те, що ти "дала", ані за те, що "не дала". 

Як, утім, і за те, що ти часом лютуєш і сердишся, а не тихо й ображено хлипаєш у кутку, як личить "справжній дівчинці" (це ж саме, тільки в дзеркальному варіанті, стосується й хлопців). І за те, що тобі подобається не отой спортивний красень, а... подруга з тенісної секції. Й за те, що ти не відповідаєш нав'язливим стандартам із інстаґрама, а зручно почуваєшся в неідеальному тілі з неідеальними зачіскою та макіяжем...

Ця книга — про багато що, і я, доросла жінка, теж мимохіть зробила кілька відкриттів, чесно. Текст написано легко й дотепно, тож він не викликає відчуття сорому (бо чогось досі саме з ним пов'язуються розмови про вагіну, клітор, виділення з піхви й секс). Неймовірні ілюстрації дуже прикольно ілюструють усе-усе до найменших дрібниць, але знову ж таки без отого відчуття "фуууу". А ще я її обов'язково даруватиму племінницям, хрещеницям і навіть донькам подруг, бо, як виявилося, не всі мами зважуються купити своїй дитині книгу "про це". Прикро...

Ілюстрації Магниль Вінснес, переклад із норвезької Ангеліни Колодніцької, вид. BookChef, 2020

Джен Ґантер "Біблія вагіни. Відсіймо міфи від медицини" / Jen Gunter - The Vagina Bible: The Vulva and the Vagina—Separating the Myth from the Medicine

Є теми, говорити на які "невдобно". Кому й чому — варіантів може бути багато, але результат зазвичай один: низька поінформованість, а відтак високий ступінь помилкових дій, часом дуже шкідливих для здоров’я (як фізичного, так і психічного). 

Одна з найбільш табуйованих тем на сьогодні — жіноча тілесність. Це ж просто страшно уявити: людство вирвалося в космос, планує колонізувати Марс, а згадка про менструацію чи потребу жінки в сексі багатьох його представників вганяє в ступор: як? та ви що? нащо про таке говорити і тим паче писати? І стосується це, як не дивно, навіть такого "просунутого" суспільства, як американське. Тож і вирішила Джен Ґантер написати книгу про жіночий орган із голосною назвою, аби привернути увагу до багатьох проблем, а головне — розвінчати напрочуд живучі міфи, які наука вже давно спростувала, однак кому вона треба, та наука, чи не так? Сказав же колись один лікар, що в жінок існує чарівна точка G, і тільки за її допомогою можна довести їх до оргазму — от і досі чоловіки намагаються її намацати, а жінки, наслухавшись нісенітниць, платять гроші за хірургічне наповнення цієї неіснуючої точки колагеном (такий собі відповідник збільшення члена).

Ніхто не говорить назагал і про те, що відбувається з організмом трансгендерних жінок і чоловіків. Я вже "бачу" коментарі на кшталт: чого це має турбувати мене, порядну жінку, хай вони самі про таке й читають))) Однак нюанси регулювання роботи нашого організму посередництвом статевих гормонів ніколи й ні для кого не будуть зайвими! Надлишок тестостерону може бути таким же характерним для "порядної" жінки, як і нестача естрогену для неї ж у період менопаузи. До речі, про цей процес, як і про менархе, теж бажано дізнатися набагато раніше його початку, аби бути готовою. Не зайвою буде й інформація про інфекції, котрі можуть з’явитися самі по собі або ж передатися статевим шляхом, аби розуміти, коли варто мчати до лікаря негайно, а коли різкуватий запах піхви — це норма, адже вона й не має пахнути конваліями, що б не говорили нам глянцеві журнали чи чоловіки. 

До речі, про чоловіків. Джен Ґантер не раз згадує про "інвестиції патріархального суспільства" в культуру замовчування жіночої тілесності або ж "забруднення" всього, що виходить за межі дітонародження, у тому числі сексуального задоволення. Навколо цієї теми також створено багато міфів, які старанно підтримуються, бо це вигідно насамперед тим же чоловікам. Прикро, що більшість жінок не готові змінити хоча б щось, аби позбавитися ярликів, а часом і навпаки: свідомо чи ні їх тиражують. Це стосується й геть банальних речей, як-от використання спеціальних засобів для очищення інтимних зон: мовляв, запаху треба позбавлятися, а рівень pH потрібно берегти, бо аяяяй! А насправді це все — ніщо інше, як маркетинговий хід, розрахований на споживачок, не озброєних елементарними знаннями про особливості жіночого організму. Хоча про яке озброєння йдеться, якщо й досі жінки спринцюються оцтом після статевого акту, аби "повбивати" сперматозоїди, забороняють дівчатам користуватися тампонами, бо це може позбавити їх цноти, старанно імітують оргазм, замість того щоб пояснити партнерові, як ліпше зробити так, аби все було по-справжньому, цькують тих, хто посмів бути не такою "порядною", як вони, ліпше повірять інтернет-вигадці такої ж, як самі, ніж обґрунтованій інформації досвідченої лікарки, бо як вона посміла назвати книгу про вагіну "біблією"?

Однак вибір є в кожної з нас, тож зробімо його, дбаючи про себе, а не про старі, вкриті мохом і оброслі запліснявілими міфами традиції.

Переклад із англійської Ангеліни Колодніцької, вид. BookChef, 2020

Крейн Джеллі "Довідник червоного каменю. Minekraft"

Мабуть, мамам сучасних дітлахів не варто розказувати, що таке "Майнкрафт". Цю гру, в якій можна творити (і витворяти))), визнано найпродаванішою в історії, а газета "Гардіан" поставила її на перше місце в переліку 50 найкрутіших ігор 21-го століття. Можна багато дискутувати з приводу того, добро несуть подібні комп’ютерні іграшки чи зло. Все залежить не лише  від кількості часу, проведеного дитиною (чи й дорослим) за екраном ґаджета, а й від його якості. І тут у пригоді стають поради, котрі сприяють розвитку творчих навичок. Це можуть бути відеоблогери (яких я особисто практично терпіти не можу, бо корисної інформації там зазвичай крихти) або спеціальні книги (а це я люблю, ви в курсі))) Тож коли син під час чергового візиту то улюбленої "Книгарні Є" вхопив до рук цю книгу й заявив, що він без неї не вийде, я тішилася-тішилася-тішилася)))

Тішуся й зараз. Бо книга, по-перше, авторизована — видана компанією Mojang, яку заснував автор гри Маркус Перссон, тож у якості інформації сумніватися нема жодної причини. А по-друге, у ній дійсно багато чудово поясненої й структурованої інформації щодо використання червоного каменю (хто не в темі — це своєрідна електропроводка))) Різноманітні конструкції — від найпростіших до досить складних, знайомлять читача й гравця з основними принципами роботи електричного струму, а ще — різноманітних поршнів, автоматичних приладів, цілих автоматизованих цехів, робота яких запускається натисканням однієї кнопки. Опанувати логіку конструювання й спорудження таких будівель — хіба не плюс для дитини? Отож-бо. У цій серії побачили світ іще кілька книг, тож далі буде...

Ілюстрації Раяна Марша та Джона Стажі, переклад із англійської Олексія Кондратюка, вид. "Артбукс", 2019 

Девід Вітні "Програмування для дітей" / Devid Whitney - Get coding!

Вчитися ніколи не пізно, повірте. Нікому. Абсолютно. І ще повірте: отой поділ на гуманітаріїв і людей із математичним складом розуму теж абсолютно умовний. Опанувати можна все і всім, головне — мати бажання, мотивацію й джерело знань.

У моєму випадку всі ці три складові збіглися в часі й місці настільки, що я — журналіст і редактор, тобто людина, котра все життя мала справу з літерами, дуже швидко й легко опанувала ази програмування. Мотивацією було проханні про допомогу від сина, котрому ці знання дуже потрібні, аби круто хакерити, а не ганебто читерити в комп’ютерних іграх (якщо терміни вам незрозумілі — ґуґл допоможе))))) А джерелом зналь стала крута книга, яку ви бачите на фото. 

По-перше, у ній є сюжет. Детективна історія про викрадення рідкісного Чернечого діаманта! Група вчених знайшла його в печері, розташованій у горах Аляски. Його колись викрали з музею, а хто й навіщо — треба дізнатися читачеві. Паралельно читач має виконати шість місій, кожна з яких залишає по собі певні навички з кодування. 

У книзі подано основи трьох мов кодування: HTML, CSS та JavaScript. Звісно, з такою базою знань на роботу у Кремнієву долину чи якусь подібну місцину мене не візьмуть (а шкода))))), однак для семирічного хакера це — дуже хороший старт для подальшого розвитку навичок. Тим паче, що є другий том книги Get coding! ("Програмування для дітей-2"), тож сподіваюся, що її українське видання не забариться, бо ми вже чекаємо на нього.

Пер. із англійської Я. Головаченко, вид. Vivat, 2019

Люсі Гутьєррес "Англійська для дорослих. English is not easy" / Luci Gutierrez - English is not easy

Основною іноземною мовою у школі та університеті в мене була німецька. Тож англійську опановувала самотужки. Це призвело до того, що читати я можу, видати на-гора щось нескладне — також, але досі постійно сумніваюся, бо спотикаюся об граматичні глибини глибин англійської. Тож коли прочитала фразочку Люсі Гутьєррес: "If I had known about conditionals, I wouldn't have tried to learn english", мимохіть зареготала вголос, бо точно знаю, про що йдеться)))

Сміятися, читаючи посібник із граматики англійської, — то видається нереальним, чи не так? Але я тільки це, здається, й робила, роздивляючись прикольні малюнки й читаючи смішні репліки, вкладені у вуста мальованих героїв. Люсі Гутьєррес — відома ілюстраторка, яка, колись приїхавши до Нью-Йорка, дуже мучилася з опануванням англійської. Мова їй давалася тяжко, тож дівчина почала замість зазубрювання граматичних правил малювати їх, таким чином полегшивши собі запам’ятовування. Та й не лише собі — у мене також, повірте, аж розвиднілося в голові, бо оті всі чотири види умовного способу й не лише нарешті розклалися по поличках. Тож без сумніву оголошую цю книгу найдієвішим посібником із усіх, які  вже зібрала за роки потуг вивчити інгліш!

П. С. Оте застереження на обкладинці "18+" намальоване там не даремно. У книзі багатенько досить "солоних" жартів, тож якщо ви дуже стримана в плані розмов про секс особа, гортати її не раджу (та й не вийде, бо видання запаяне в целофан). Але якщо ви полюбляєте хороший гумор, незалежно від рівня поясу, можете зірвати з книги її поліетиленову одяганку)))

Вид. Vivat, 2019

Моніка Пейткс "Бруно дорослішає. Що варто знати про дозрівання"

Часом дуже шкодую про те, що в моєму дитинстві не було подібних книг. Бо тоді багато речей сприйнялися б інакше й не були б настільки травматичними. А ще дуже дивуюся, коли чую-читаю: "Нащо дітям то все розказувати? Самі зрозуміють, коли час прийде! Нам он ніхто не розказував, та й повиростали ж!"

Воно то й справді: ми виросли, й наші діти виростуть. Але як саме це відбуватимуться (і я зараз не про фізичні нюанси), також дуже важливо. Мабуть, важливіше за те, що саме відбувається з тілом дитини, котра перетворюється на підлітка.

А якраз про це й розповідається в книзі. Тексту тут геть мало — семирічний син сам прочитав. Але інформації абсолютно достатньо для того, аби зрозуміти процес дорослішання та механізми, які його запускають. Щоправда, про гіпофіз і деякі гормони я мусила пояснювати докладніше й на пальцях, бо мудрих і складних слів все-таки забагато. Однак це не заважає осягнути загальну картину того, що чекає на кожного хлопчика. Й дівчинку, до речі, бо є книга про старшу сестру Бруно — "Мія дорослішає".

Власне, це не перша наша книга, де розповідається, крім іншого, й "про це". Вперше ми прочитали про статеві особливості хлопчиків і дівчаток у "Великій книзі почуттів" Ґжеґожа Касдепке, а потім ще раз повторили пройдене завдяки Матсу Венбладу та його книзі "Ось як працює тіло людини всередині та зовні" (тут розповідається і про хлопчиків, і про дівчаток, і про запліднення та народження). Й те, що такі книги є, — величезний плюс сучасного дитинства!

Ілюстрації Крістіни Лосантос, переклад із іспанської Світлани Івченко, вид. "Урбіно", 2019

Наталі Торджман "Дивовижні птахи"

Ця книга стала для нас із сином одним із символів нинішнього літа. Ми її не просто читали, а уважно вивчали й співвідносили прочитане з тим, що бачили навколо. Ми впізнавали птахів, фотографували їх, фіксували побачене. Син завів "Щоденник спостережень" і старанно записував до нього усіх синиць, ластівок, сорок, лелек, шулік, сов, чайок, дятлів, соловейків, жайворонків, а також неопізнані літаючі об’єкти. Вони з татком полізли на дерево, аби розвернути шпаківню віконцем на південний схід — може, наступного року в ній хтось усе-таки поселиться? А багатьма цікавезними й невідомими досі фактами семирічний дослідник природи щедро ділився з бабусею й дідом, а також із друзями й сусідами по дачі... 

Ну, ви зрозуміли: мені книга також припала до вподоби. І короткими, але змістовними текстами, й чудовими різноплановими ілюстраціями, й іграми та вікторинами, й порадами та практичними вправами. Де птахи мешкають? Чому птахи співають? Що птахи їдять? Як птахи літають? І ще багато "чому?", "як?" і "де?" — на всі читач отримує вичерпні відповіді. А головне — вони науково обґрунтовані, тож прискіпатися ні до чого, та й бажання не виникає))

Переклад із французької Олени Ларікової, ілюстрації Жудіт Ґейфе та Жульєн Норвуд, вид. "Віват", 2019

Маша Ворслав, Адель Міфтахова "Нормально про косметику" / Маша Ворслав, Адэль Мифтахова - Нормально о косметике

Знаєте, читала цю книгу й дивувалася: як можна було дожити до своїх -дцяти з добрим гаком років і не знати цього всього? Ну, тут чесно буде зауважити, що всього, про що написано в книзі "Нормально про косметику", мені наразі й не потрібно знати — в ній багато крутих, але специфічних відомостей для тих, хто напів- чи й геть професійно займається візажем. Однак відсотків 70 інформації ой як знадобилося! Й шкода, що вона не потрапила мені на очі років... ну, таки -дцять тому)))

Книга складається з двох частин. У першій — як на мене, найкориснішій — розповідається про догляд за шкірою (обличчя, тіла, рук). І так професійно, що мені, привченій чоловіком-науковцем не вживати слова "хімія" стосовно синтетичних продуктів, бо ж натуральні — також хімія, не було до чого прискіпатися. Чесно. Авторки — не просто модні інстаблогерки, а професіонали високого ґатунку, яким важливо не впарити вам черговий "ну дуже дієвий" засіб від целюліту, а розказати зрозуміло й дохідливо про те, що жодні (!) засоби, якими насичений ринок, нічогісінько з тим целюлітом не здатні зробити. Бо то нереально просто. Як і з розтяжками, до речі.

Однак із іншими проблемами, як-от пігментацією, акне, лущенням, та й тим самим старінням (від нього точно нікуди не дітися), косметика допоможе якщо не впоратися зовсім, то хоча б пом’якшити прояви. Яким чином? Оцього я вже не переповідатиму, бо то й спойлер, і "багатолітер"... Однак зізнаюся: моя поличка з кремами й масками значно поповнилася баночками й тюбиками, на яких я насамперед читаю склад, а вже потім те, що це за ТМ і скільки разів я бачила її рекламу по ТБ.

У другій частині дівчата-авторки по поличках розкладають декоративну косметику. Я з тих, хто пам’ятає круті "пітатєльні помади", які продавали з-під поли цигани і фарба з яких трималася на губах іще добу після того, як ти покрасувалася така вся гарна на дискотеці))) Тому для мене в цій частині було ну дуже багато нового. Оті всі тінти, кушони, каяли, керлери, хайлайтери тощо — це вже не просто незрозумілі слова, а... частина моєї оновленої косметички (от порівнюю олійний кушон-шейкер і ту циганську помаду, й розумію різницю)))) А ще тішуся, що племінниця-підліток точно знатиме, що то таке, бо я обов’язково подарую їй цю книгу. І її мамі — моїй сетсричці — прочитати "Нормально про косметику" також геть не завадить.

Переклад Ірини Хомчук, вид. BookChef, 2019

Матс Венблад "Ось як працює тіло людини всередині та зовні" / Mats Wänblad - Så funkar det! Kroppen inifrån och ut

Ми з сином дуже любимо енциклопедичні й довідкові книги. Такі, що створені для дітей, тобто гарно ілюстровані й із ретельно вибраною та адаптованою для маленьких читачів інформацією. Це просто неймовірне джерело знань, повірте! Набагато ліпше, ніж шкільні підручники чи навчальні відео, бо книги дають змогу одночасно отримувати інформацію та візуалізувати її. А коли автори та ілюстратори працюють у гармонійному тандемі, то книга перетворюється на шедевр.

Саме до таких я без найменших сумнівів віднесу роботу шведських автора та аж чотирьох художників "Ось як працює тіло людини всередині на зовні". Не лякайтеся довгої назви й позначки "Для вундеркіндів" на обкладинці. Насправді тексти короткі й гарно структуровані, що вкупі з чудовими ілюстраціями (отримавши книгу, я її ледь не всю перефоткала й виставила у ФБ, бо не могла стриматися))) дає змогу зрозуміти досить складні речі, як-от кровообіг, будову нервової системи, поділ клітин, генетичне кодування тощо. Навіть про статеве дозрівання (в тому числі полюції й менструації) і запліднення та пологи, як страшно це не звучало б, ми з сином поговорили. І ні, я не вважаю, що сім років — це зарано. Якраз саме зараз він сприйняв цю інформацію так само, як і всю іншу: з допитливістю дитини, а не соромом підлітка. А в мене гора з плечей — я це зробила й про ЦЕ поговорила)))

Ця книга нині — одна з улюблених в сина, аби погортати, передивитсия малюнки, перечитати деякі факти.

Ілюстратори Оскар Йонссон, Андерс Нюберг, К’єлл Торссон, Філіппа Відлунд, переклад зі шведської Світлани Орлової, вид. "Віват", 2019

Енн Шен "Жінки з легенд і міфів. 50 богинь, які надихають" / Ann Shen - Legendary Ladies: 50 Goddesses to Empower and Inspire You

Скільки я не зарікалася б не поповнювати свою книжкову шафу новими виданнями, доки не прочитаю хоча б частину тих, які придбала, але до яких руки (очі) не доходять, — нічого не помагає. Бо як же можна втриматися, коли тобі пропонують познайомитися з найкрутішими жінками з легенд і міфів, інформація про яких дбайливо зібрана під однією обкладинкою? Правильно: ніяк. От і я не втрималася))) І не пошкодувала, бо відкрила для себе цілий світ жіночої сили!

От ви, скажімо, знали, що в індуїзмі енергія богині-жінки — єдине, що повністю розкриває силу чоловіків. Власне, для цього не обов’язково бути богинею, однак коли навіть релігія таке стверджує — смертним чоловікам тяжко з цим не погодитися. Та й усі інші жінки-богині — сильні, незалежні, обирають власний життєвий шлях, ким би він не був визначений спочатку (батьком, чоловіком, смертними чи богами), а ще обов’язково звільняються від чоловічої опіки чи й влади та дозволяють собі кохати того, до кого серце лежить.

Різноманіття цих легендарних жінок вражає. Тут представлені найцікавіші (бо ж усіх годі описати) богині Індії, Єгипту, Греції, Японії, Китаю, В’єтнаму, Скандинавії, Північної Америки, Уельсу, Ірландії,  Гавайських островів, Полінезії, Індонезії, народів ігбо та йоруба із Африки, а ще ацтеків та майя... Хтось із них належить до тих, які творили світ. Хтось був звичайною смертною жінкою, котра досягла просвітлення. Хтось лишився в людській подобі, а хтось змінив її. Однак до усіх їх можна звертатися, коли в нашому житті трапляються труднощі, й просити сили, захисту чи допомоги у творчості, коханні, відродженні. Або й не просити, а просто брати приклад. Ну то й що, що це — легенди? Хороший приклад ніколи не завадить)))

Шкода лишень, що наші праслов’янські богині до цього пантеону не потрапили. А вони також варті уваги! І добре, що про них розповідають наші письменники, наприклад, Дара Корній,  Світлана Тараторіна... А взагалі-то порадьте, будь ласка, твори, в яких згадуються наші богині! Буду дуже вдячна)))

Переклад з англійської Олени Ларікової, вид. "Віват", 2019

"Від тиранозавра до півня! Велика книга еволюції тварин"

Враховуючи синове захоплення динозаврами (мабуть, усі хлопчики через подібне проходять))), оминути цю чудову книгу ми ніяк не могли. Тим паче, що заголовок обіцяв не просто розповідь про вимерлих тварин, а й інформацію про еволюцію. Й вона ой як здивувала — не лише дитину, а й нас, дорослих!

Виявляється, шаблезубі тигри анітрохи не родичі сучасних великих котів (і маленьких також), зате близькими родичами є доісторичні предки вовка і... вівці! Схожими на вовків чи то псів були й предки сучасних дельфінів та китів, а пращурка сороконіжки була два з половиною метра завдовжки (я вмерла б на місці, побачивши таку тварюку)))) Те, що ми вважаємо кінським коліном, насправді — зап’ясток, хобот слона складається з сорока тисяч (!) м’язів,  ну а про те, що птахи — найближчі родичі динозаврів, ви й самі вже здогадалися із заголовка книги. 

Кого  називають "живими скам’янілостями", якого розміру були предки вомбатів та лінивців, чи дуже змінилися акули, що таке конвергентна еволюція — не скажу, бо вам буде нецікаво читати. Але в будь-якому разі точно зацікавлять чудові ілюстрації, які дають змогу порівняти розміри всіх отих викопних чудовиськ із людськими. Це справді вражає!

Текст Крістіни М. Банфі, Крістіни Перабоні та Ріти Мабель Ск’яво, ілюстрації Романа Ґарсія Мори, переклад з англійської Я. Головченко, вид "Vivat", 2018

Девід Лебовіц "Солодке життя в Парижі"/David Lebovitc - The sweet life in Paris

Кажуть, задумані в новорічну ніч бажання здійснюються. А якщо про щось мріяти протягом усіх різдвяно-новорічних свят? Я тепер маю шанс це перевірити, бо читаючи книгу Девіда Лебовіца "Солодке життя в Парижі" якраз саме цими днями, просто не могла не мріяти про те, як гуляю чудовими паризькими вуличками, роздивляюся будинки й вітрини, ласую випічкою й шоколадом, смакую свіжі круасани, але... без кави. Бо, на думку автора, каву в Парижі ліпше не пити — вона геть несмачна. 

Загалом книга — це і путівник найромантичнішим містом, зокрема його ресторанами, кав’ярнями та магазинами, і збірник рецептів від шефа (автор — відомий кухар), й порадник для непарижан (бо навіть французи з провінції — то геть інші люди))), й гумористичний твір (ага, сміятися доводиться подекуди вголос). Однак паралельно з оцінкою парижан із точки зору іноземця мимохіть формується й портрет середньостатистичного американця, котрий вибрався за межі свого затишного "юесея": то йому надто тісно в цій старій Європі, то надто голосно, то надто повільно, то надто прискіпливо, то люди нечемні, то кондиціонери не працюють, то квартира тісна, то товар неякісний, то кава рідка, то шоколад густий... Не вгодиш, одним словом))) І це ще цей пан Лебовіц до Києва не потрапив — вражень йому, напевне, вистачило б на тритомник)))

На тритомник вистачило б і приміток у цій книзі — їх тут понад 500. І все було б нічого, якби вони не були розміщені всі до одної наприкінці книги. Зізнаюся: багато про що (в основному це французькі слівця) доводилося просто здогадуватися, бо кілька разів на сторінку перегортати книгу туди-сюди, читаючи в метро, геть незручно. Перечитати їх усі гамузом зараз чи що?))) Ні, ліпше спробую щось спекти за рецептами з книги — вибрала для себе кілька таких, із якими точно маю впоратися. Про результати обов’язково повідомлю)))

Переклад із англійської Олени Голуб, вид. "Віват", 2019

Леся Ставицька "Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми. Евфемізми. Сексуалізми"

"Не бійтесь заглядати у словник: це пишний сад, а не сумне провалля..." Хрестоматійна цитата Максима Рильського якнайліпше характеризує словник авторства Лесі Ставицької — це справді дуже пишний сад з екзотичними плодами. Тобто плоди, цебто слова, найзвичайнісінькі, й усі ми якщо не регулярно якимись із них користуємося, то час від часу точно вживаємо. Ну, найцнотливіші, звісно, не вживають, ні-ні, однак чують, бо ж у житті зовсім обійти лайку а то й мат ніяк не вдасться. Проте чомусь усі серйозні словники штивно оминають таку лексику, роблячи вигляд, буцімто й справді "жопа есть, а слова нет", як у тій дитячій пісеньці говориться. Не вірите? Перевірте. Я ось спробувала спитати в СУМа про "дупу", він мені видав дугу, думу, душу, купу й іще кілька схожих слів, бо такого слова немає))) Те ж саме і з нібито нормальними словами "какати", "пісяти", "гівно", тож знайти в словниках "ненормальні" навіть і не сподівайтеся. Хіба що наткнетеся щось екзотичне, як-от "Лексикон львівський" (є такий словник на сайті "Словопедія"). Але виникає запитання: а житомиряни що, не какають???))))

Леся Ставицька цю словникову "білу пляму" затулила собою. Й лише їй відомо, скільки бруду вихлюпнулося за те, що вона посміла написати слово "срака", ствердивши тим самим існування і слова, й самої сраки))) Бо ж, виявляється, говорити — то одне, а в письмовому вигляді такі слова якось той... не комільфо вживати. Хоча вони активно використовуються в усному мовленні та в літературі, і багатий ілюстративний матеріал, зібраний авторкою, тому підтвердження.

Для мене найцікавішою частиною цієї книги стала теоретична, яка, по суті, є цілим науковим дослідженням походження такої лексики, лінґвокультурологічних проблем, національних особливостей, психо-емоційних механізмів її вживання тощо. Щиро раджу пошукати статті Лесі Ставицької на цю тему — почитайте, і вам не буде пекуче соромно, коли ви, вдарившись ліктем об двері, скажете те, чого не можна казати вголос. Бо лайка — то не просто лексема, яка щось позначає, то — ціла дія.

Другою цінною складовою словника я визначила бібліографію, точніше — список художніх книг, які тут цитувалися. І як би голосно не кричали цнотливі читачі про те, що сучасні молоді автори гребують чистотою мови, сюжетів і помислів, а от класики й визнані письменники — святі люде, й тільки їх мають читати дітки у школі, цей список свідчить про те, що живу мову використовувати й вони, ті саме святі люде: Володимир Винниченко, Володимир Даниленко, Оксана Забужко, Микола Лукаш, Марія Матіос, Панас Мирний, Валер’ян Підмогильний, Іван Світличний, Михайль Семенко, Василь Скуратівський, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Валерій Шевчук і навіть — о боже! — Тарас Григорович Шевченко, Великий Кобзар!

Про словникові статті вже ніколи й ніде писати. Та й нічого, бо їх треба читати. Щось побачиться вперше, щось зрозуміється по-іншому, дещо можна взяти на озброєння, над чимось пореготати до сліз — у будь-якому разі нудно не буде точно.

Вид. "Часопис "Критика", 2008