Володимир Аренєв "Бісова душа, або Заклятий скарб"

Я люблю фентезі. Те, що називають казочками для читачів, які буцім не доросли до наукової фантастики, насправді приносить не менше приводів для роздумів. Подорож у казкове минуле може бути такою ж плідною, як і мандрівка у фантастичне майбутнє. Й круто, що поличка з українським фентезі поповнюється. Нещодавно до вже улюблених "Лазаруса" Світлани Тараторіної та дилогії "Аркан вовків" і "Тенета війни" Павла Дерев’янка додалися книги Володимира Аренєва.

"Бісова душа, або Заклятий скарб" — подорож головного героя й читача Вирієм. Так-так, у цьому світі існують Яв, Нав і Вирій, перевертні, біси, берегині, Баба Яга й іще багато різної нечисті. Наприклад, трава з очима, дрова, які нявчать, коли згорають, чоботи-самохідці (обидва ліві), черв’яки, які плазують по небу, кам’яні ропухи, Срібна Лисиця, а ще — ціле місто Вовкоград, де живуть дводушці, точніше, доживають. І Джерела — портали у Вирій та назад, і татари зі своїми чаклунами, і любов та дружба, так само як і заздрість та ненависть...

Головний герой — козак-характерник, потрапив у халепу. Рятуючи молодого побратима зі шляху на той світ, лишився винним одному таємничому чоловікові послугу. І мусив виконати його бажання. Як і годиться в казках, дорогою він зустрічає різних людей (і не лише людей), які разом із ним долають шлях. І, як і годиться в казках, він втрачає друзів, а разом із ними — й частку себе. Ледь не щоразу йому доводиться робити вибір між своїми інтересами й турботою про ближніх. Як виявилося, в цьому й полягала його головна місія: залишитися самим собою.

Ми читали цю книгу разом із сином. Ось зараз він захоплено нагадує мені про всі ті чудасії, які зустрілися нам на її сторінках. Однак під час читання йому було лячно (та й мені часом також). Тож зрештою деякі моменти я згладжувала, аби дитина засинала спокійно))) Надалі вибиратиму книги для сина трошки прискіпливіше. А ще буду вдячна, якщо порадите, що такого, пов’язаного з міфологією, можна йому дати почитати.

Ілюстрації Олександра Продана, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2019

Сашко Дерманський "Танок Чугайстра"

"Книга про Васька й слона" — так коротко назвав син "Танок Чугайстра" Сашка Дерманського. Васько — то один із головних героїв повісті, його одноліток. А слон... Ні, не скажу, бо то вже буде спойлер)))

А ще Ігор приніс зі школи книгу для додаткового читання — спеціально для того, аби показати мені, що в ній є уривок із повісті Сашка Дерманського, якої ми ще не читали. Й дуже пишається тим, що має переший особистий автограф від автора.

Однак я відійшла від теми, цебто від книги. Обрала її спеціально — аби ознайомити сина з основами української міфології. Звісно, тут ідеться про чугайстра й нявок, але ми мимохіть згадали й щезника, й тогощовскелісидить, і мавок, і русалок, й лісовиків... Тобто своєї мети я досягла))) Як і Ігор — отримати задоволення від цікавої історії. Це була та ситуація, яку я люблю: коли в нього очі вже злипаються, але просить прочитати ще трошки. Юні герої — дівчинка Лілія, її друг Іванко та згаданий на початку братик Васько — також домоглися свого, в цьому й сумніватися не доводиться. 

А що ж слон? Він смішив. Дуже, бо Ігор теж любить слонів. Наш он на дивані дрімає. А чи отримав Васько свого слона — достеменно не відомо, однак сподіваюся, що й у цього хлопчика все вдалося.

Малюнки Олени Шикури, вид. "Теза", 2017

Енн Шен "Жінки з легенд і міфів. 50 богинь, які надихають" / Ann Shen - Legendary Ladies: 50 Goddesses to Empower and Inspire You

Скільки я не зарікалася б не поповнювати свою книжкову шафу новими виданнями, доки не прочитаю хоча б частину тих, які придбала, але до яких руки (очі) не доходять, — нічого не помагає. Бо як же можна втриматися, коли тобі пропонують познайомитися з найкрутішими жінками з легенд і міфів, інформація про яких дбайливо зібрана під однією обкладинкою? Правильно: ніяк. От і я не втрималася))) І не пошкодувала, бо відкрила для себе цілий світ жіночої сили!

От ви, скажімо, знали, що в індуїзмі енергія богині-жінки — єдине, що повністю розкриває силу чоловіків. Власне, для цього не обов’язково бути богинею, однак коли навіть релігія таке стверджує — смертним чоловікам тяжко з цим не погодитися. Та й усі інші жінки-богині — сильні, незалежні, обирають власний життєвий шлях, ким би він не був визначений спочатку (батьком, чоловіком, смертними чи богами), а ще обов’язково звільняються від чоловічої опіки чи й влади та дозволяють собі кохати того, до кого серце лежить.

Різноманіття цих легендарних жінок вражає. Тут представлені найцікавіші (бо ж усіх годі описати) богині Індії, Єгипту, Греції, Японії, Китаю, В’єтнаму, Скандинавії, Північної Америки, Уельсу, Ірландії,  Гавайських островів, Полінезії, Індонезії, народів ігбо та йоруба із Африки, а ще ацтеків та майя... Хтось із них належить до тих, які творили світ. Хтось був звичайною смертною жінкою, котра досягла просвітлення. Хтось лишився в людській подобі, а хтось змінив її. Однак до усіх їх можна звертатися, коли в нашому житті трапляються труднощі, й просити сили, захисту чи допомоги у творчості, коханні, відродженні. Або й не просити, а просто брати приклад. Ну то й що, що це — легенди? Хороший приклад ніколи не завадить)))

Шкода лишень, що наші праслов’янські богині до цього пантеону не потрапили. А вони також варті уваги! І добре, що про них розповідають наші письменники, наприклад, Дара Корній,  Світлана Тараторіна... А взагалі-то порадьте, будь ласка, твори, в яких згадуються наші богині! Буду дуже вдячна)))

Переклад з англійської Олени Ларікової, вид. "Віват", 2019

Володимир Єрмоленко "Ловець океану. Історія Одіссея"

Свій читацький рік я завершила прекрасно — не просто гарним романом, не просто цікавою історією, не просто насолодою від красивих людей/богів/пейзажів, а цілою філософією життя і смерті, любові й ненависті, прощення і прощання...

"Історія Одіссея" — легенда навиворіт. Це не переказ його перемог (хоча вони мимохідь згадуються), а пошуки втраченого на шляху до них. Одіссей зрозумів, що, здобуваючи щось цінне, втрачаєш дещо інше — не менш цінне. Однак лише після усвідомлення втрати приходить розуміння реальної вартості того, чого ти не цінував, бо володів ним. Для Одіссея цією втратою стало зникнення Пенелопи. Саме задля її повернення він вирішує шукати прощення у тих, кого образив/зрадив/убив, здобуваючи свої перемоги.

Але кому воно — розкаяння у гріхах і прощення — насправді потрібне? Тим, кому причинив біль, чи самому герою? Для мене відповідь однозначна. Практично ніхто з тих, до кого повертався Одіссей, не очікували ані його, ані його розкаяння. Та й після відвідин старі рани відкривалися і знову ятрилися та боліли. То чи потрібне жертвам таке розкаяння?

Хоча про жертв я трошки перегнула. Жінки, яких кохав Одіссей і які кохали його (а переважна частина гріхів героя пов’язана саме з жінками), не були згвалтовані ним. Вони хотіли кохати і віддаватися, навіть коли усвідомлювали всю небезпеку занурення у це почуття. Крім того, вони знали історію Одіссея та його дружини Пенелопи. То чи могли сподіватися, що їх він кохатиме так само? Чи ж щоразу ми кохаємо по-іншому? І чи можна щиро кохати, віддаючи всього себе багатьом? І що таке кохання взагалі? Навіщо воно людям, якщо приносить стільки страждань?..

Ну от, знову почалося — маю на увазі хвилю запитань без відповідей, які, однак, допомагають читачеві зрозуміти щось про себе. Важливе чи ні — вирішувати кожному з нас в конкретний даний період життя. Бо воно змінюється, змінюючи і пріоритети, як це сталося з Одіссеєм. 

У романі багато філософських тез. З одними абсолютно погоджуєшся, з іншими хочеться посперечатися, однак байдужими розмірковування автора не залишають. Так само, як і чуттєві описи стосунків між чоловіками та жінками, і не тільки платонічних. І намагання пояснити емоційну різницю між чоловіком та жінкою. Й емоції, думки та почуття міфічних героїв, про яких ми знаємо лише те, де і що вони зробити. А от що при цьому відчували? І що відчувають боги? І чи здатні вони взагалі відчувати, любити, страждати? І як пахне океан?..

Вид. "Видавництво Старого Лева", 2017

Дара Корній "Зворотний бік Сутіні"

Ой як приємно знову зустрітися з героями, котрі припали до душі, повернутися до світу, у якому почуваєшся, наче вдома, зануритися в історію, яка не відпускає! Я свідомо зробила перерву після прочитання попередньої книги тетралогії, аби гостріше відчути оце все й отримати якомога більше задоволення — отакий собі читацький гедонізм))) Й у мене це вийшло. Тепер постараюся витримати достатню паузу перед фінальним ривком...

У третій частині "Зворотних боків..." подій, пов’язаних із головною героїнею Мальвою, небагато. Натомість ми дізнаємося купу історій із минулого інших героїв фентезійного роману: богів та безсмертних. Оскільки всі вони основані на слов’янській міфології, яку Дара Корній вивчає що далі, то досконаліше, читати їх — одне задоволення. А якщо врахувати ще й гарне володіння словом... Ну, ви зрозуміли — я в повному захопленні))) І тепер маю мрію: от якби за цими книгами зняти серіал! Такий же яскравий і високоякісний, як, скажімо, "Війна престолів", тільки наш. І щоб він став таким же популярним. І щоб у світі дізналися й про наших богів, бо ж не Тором єдиним...

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2016

Дара Корній "Гонихмарник"

Коли мені нічого особливо такого почитати не хочеться, я вибираю книги методом тику в прямому сенсі. Метод підкинув мені роман про Львів і містику. Зізнаюся: прочитала не без захоплення, але й мимохіть хотілося повсякчас придертися до тексту. Корній видалася мені аж надто залюбленою в метафори, епітети тощо - вони у неї нанизуються одне на одне так часто, що губиться основна думка. Герої якісь не живі, а лялькові - аж надто ідеальні, причому, в усьому. Так не буває.  

Порадувала українська міфологія, вплетена в книжне полотно, але потім вона скотилася до майже фентезійних вигадок. Львів теж неживий якийсь. І хеппі енд якось за вуха притягнутий. Одні гори мені сподобалися.Одним словом, на трієчку чтиво - імхо.