Ой далеко не все! Не все, кажу, що я хотіла б знати про сучасну українську літературу є в цій книзі (а обіцяли ж!))) Крім того, є дещо те, чого я не хотіла б знати, але вже пізно: прочитала...
Насправді книга — збірка рецензій, які авторка писала протягом років десяти. Рецензії різні: якісь серйозніші, якісь легші, щось написано із їдким сарказмом, щось — із леким гумором, дещо — старанно, інше — досить поверхово. Власне, це ознака того, що писала жива людина з усіма притаманними нам вибриками: то настрій не той, то — якраз той, то погода дратує, то спати хочеться, а дедлайн не дає, то навпаки — часу вдосталь, тож можна розтектися мислю по древу...
Втім, я не про те хотіла розказати. Я хотіла сказати, що книга про книги для масового читача* — це унікальна річ! (*під масовим читачем я маю на увазі не всіх підряд, а не_літературознавців.) Бо зазвичай подібні статті читає значно менша частина тих, хто читає книги загалом, тому дати любителям книг змогу поглянути на вже прочитане іншими очима або натяннути, що оце-от точно варто прочитання — круто.
До речі, про інші очі, чи то пак точки зору, й натяки: спочатку я взялася читати все підряд і уважненько. А потім зрозуміла, що читати враження іншої людини про романи, які я точно запланувала прочитати, — річ невдячна (й ніколи такою не була для мене))) Тим паче, що попри позначки на полях, які попереджають про спойлер, інформації про сюжет, героїв, їх взаємодію й "чим закінчиться книжка" забагато, як на мій смак, тож не хотіла псувати собі читання і пропускала деякі рецензії (але обов’язково до них повернуся, коли прочитаю згадані романи). А щодо вражень про ті твори, які я вже прочитала, то десь вони співпадають, а десь — кардинально різняться. І ще нормально, ба навіть чудово!
Ще одна особливість рецензій, яка впала мені в очі: критикиня постійно скаржиться на те, що читати в укрсучліті нічого. Бо оця-от книжка для чемних дівчаток, які люблять пити каву, пекти сирники й чекають на принца, — а що читати іншим? А ця книжка для тих, кому матюк — рідна мова, а пиво — замість їжі. Але що читати іншим? А оця книга надто історично, соціально, психологічно тощо глибока, а ще вимагає такого-сякого інтелекту. А що читати іншим? Та є що в нас читати всім, повірте! І мене це неймовірно тішить!
Останній розділ книги складається не з рецензій, а зі спроб (бо наразі все в сучасній літкритиці — лише спроби осягнути процес) певного узагальнення певних напрямків творчості певних авторів. Це було для мене чи не найцікавіше.
Ще одна особливість рецензій, яка впала мені в очі: критикиня постійно скаржиться на те, що читати в укрсучліті нічого. Бо оця-от книжка для чемних дівчаток, які люблять пити каву, пекти сирники й чекають на принца, — а що читати іншим? А ця книжка для тих, кому матюк — рідна мова, а пиво — замість їжі. Але що читати іншим? А оця книга надто історично, соціально, психологічно тощо глибока, а ще вимагає такого-сякого інтелекту. А що читати іншим? Та є що в нас читати всім, повірте! І мене це неймовірно тішить!
Останній розділ книги складається не з рецензій, а зі спроб (бо наразі все в сучасній літкритиці — лише спроби осягнути процес) певного узагальнення певних напрямків творчості певних авторів. Це було для мене чи не найцікавіше.
До речі, не даремно я звернула увагу на художника і навіть згадала його отам внизу: без тієї киці, яка раз по раз з’являлася на полях і давала цінні вказівки, читати було б не так прикольно))) А там, де йдеться про інших критиків та блогерів, поруч із книжечками намальована лялечка в коробці. Про когось вона мені нагадала)))
Художник О. Г. Васьків, вид. "Віват", 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар