Я нині рідко читаю поезію. Мабуть, дається взнаки тривала робота над кандидатською дисертацією, під час якої досліджувала саме поетичні твори. А може, це ще з дитинства — у мене тоді був пунктик дочитувати всі книги, тож і над збірками віршів сиділа вперто до останньої сторінки. А примус, як відомо, йде в мінус)))
Однак "Поема про Оноре та Евеліну", написана... фізиком (так-так, авторка — вчена-фізик), зачепила. Й ліричністю, й віртуозним володінням сонетними формами. А головне — реальною історією реальних людей. Вірші датовані роками, знаковими для неймовірних стосунків французького письменника та польської панни з-під Бердичева. Але про події тут майже не згадується — говорять емоції, почуття, переживання... А ще — ілюстрації, на яких — тодішні Париж і Верхівня, й інші місця, де кохали одне одного такі на позір різні люди...
Цю книжечку я прочитала від початку до кінця, не відриваючись. І не тому, що було треба, просто насолоджувалася.
Вид.: Житомир, видавець О. О. Євенок, 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар