Із творчістю Митця я знайома рівно стільки ж, скільки й зі своїм чоловіком. Саме він цитував його при кожній нагоді, а інколи й без неї, проте влучно, а ще — часто. Тому і я цитувати Леся Подерв’янського почала задовго до того, як прочитала хоча б щось із його творчості))
А от тепер я цитую його з першоджерела. Чому? Та тому що не цитувати складно — надто влучно говорить він про багато важливих речей, про які ми (принаймні переважна більшість із нас) воліємо мовчати. І то в ліпшому разі. У гіршому — старанно робимо вигляд, що їх не існує. (Чомусь тут на думку спала дитяча пісенька про те, що "жопа есть, а слова нет".) Насправді ж усі прикрі явища на кшлалт вошей і гнид, гімна й гімняних людей, лайки й матюків, нийниціших поривів і вчинків, на жаль, — частина нашого життя. Чи не на жаль? Бо як ми відрізняли б світло від темряви, а добро від зла, якби не було обох іпостасей?
Розказувати про внесок у вітчизняну культуру Леся Подерв’янського не буду: ті, хто його читає, знають про це й так, а тих, хто верне носа, не переконаю))) Просто ще одненький разок процитую, бо дуже актуально (особливо коли заходиш у ФБ, а там стєнанія)))
Мічурін. Куда нісьошся ти, Русь, — дай ответ!
Макаренко. Не дайот ответа.
Божевільне Залізо. Дураки, не впадайте в істєріку. От я дивлюся на вас — інтелігенти, ви всігда так.
Ну що ж, тепер черговий ступінь знайомства має бути — полухати п’єси у виконанні Митця. Що скажете? Варто?
Вид. "Фоліо", 2013
Немає коментарів:
Дописати коментар