Готові до камінґ-ауту запеклої читачки? Навіть якщо ні, все одно доведеться почути моє зізнання: це перша книга Ніла Ґеймана, прочитана мною. Чесно. "Американські боги" вже більше року чекають своєї черги на моїй полиці з нечитаним, але обсяг лякав, тож...
Ну, ви зрозуміли: взялася читати щось менше й легше))) І враження настільки неоднозначні, що за "Американських богів" візьмуся найближчим часом лише тому, щоб постаратися зрозуміти всезегальне захоплення автором.
"Зоряний пил" — це така казочка-казочка, в якісь наплутано багато-багато героїв, сюжетних лінієчок, ідей, локацій — усього, одним словом. Напевно, я останнім часом читаю забагато "повільних" романів і звикла до докладних описів думок, емоцій, відчуттів, до колупання в суті проблеми, в коренях подій, в основах основ...
Натомість у "Зоряному пилі" все відбувається напрочуд швидко. Кілька стоірнок — і любов на все життя. Ще кілька сторінок — і плід любові у вигляді дитини. Ще кілька — й ось цей плід уже парубкує й закохується, бо надійшов його час. Зрозуміти, як герої докотилися до такого життя, годі. Хіба що коли тобі байдуже, як і чому, головне — що відбулося... Але це, очевидно, не моє.
Хоча в кожного мінуса, як то кажуть, є свій плюс. Я згдала, що десь у мене досі зберігається найулюбленіша збірка фантастичних казок обсягом десь близько 800 сторінок, яку я в дитинстві перечитала понад десяток разів. Летючі кораблі, загадкові лісові створіння, які приходять на поміч, коли вже геть зле, сірі замки на гострих скелях, привиди, відьми, інші чаклунські штуки — все це частина мого дитинства. І якось навіть прикро стало, що нині це мене не захоплює... Мабуть, таки подорослішала (нарешті)...
Переклад Дмитра Кушніра, вид. "КМ-Букс", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар