З Люко Дашвар у мене стосунки склалися одразу й гарні. Ну подобається мені, як вона чесно оголює справжнє життя. Без прикрас, без завуальовування, без метафоризації, яка пом’якшує особливо гострі моменти. Тож від досить свіженького роману "Ініціація" я теж чекала чогось такого відвертого, що викликало б щире: "Вірю!"
Не вийшло. Не повірила. Ані головній героїні, котра заплуталася в собі (точніше, її заплутала авторка, й то так, що розплутати, схоже, не спромоглася), ані головному герою (якого, до речі, з героїнею нічого не пов’язує, окрім кількох ну дуже тоненьких сюжетних ниточок), ані нотарисисі-лесбіянці, ані Альоні, яка не годна подбати про власних дітей, однак щиро опікується чужою безтямною бабусею. Спроби зав’язати сюжет на містичності пророчих снів також видалися притягнутими за вуха. Філософія діда Реформаторського, на якій і ґрунтується заголовок, а відтак і головна думка твору, була б цікавою, якби вплинула ще на когось, окрім героїні. Тема втечі на який-небудь хутір від життя у пошуках якогось раю вже набила оскомину...
Тобто не зачепило мене, от. А шкода...
Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар