Мене ця книга повернула в дитинство — я тоді неймовірно любила казки! Та чого — "любила"? Я їх і тепер дуже люблю, бо хіба ж фентезі — то не казка? Однак "Завірюха" — не просто фентезі, це — роман-чар за визначенням Анастасії Нікуліної.
Авторку я високо оцінила після прочитання її "Зграї". Саме такою, на мою думку, має бути підліткова література. І саме таким, як "Завірюха", — підліткове фентезі. А коли врахувати, що засноване воно на наших прадавніх віруваннях (ну добре, добре, може, й не на прадавніх, але на питомо народних, тих, які не знищило християнство), то книга має бути мастрідом, який прищеплює юним читачам гарний смак.
Однак доста розмірковувань, нумо про роман. Подивіться-но на обкладинку і вгадайте з першого разу, про що він? Саме так, про кохання. Але дівчина людська, а от хлопець... Ні-ні, я не буду, як Дара Корній у передмові, спойлерити (передмова, до речі, чудова, але читайте її після того, як закінчите книгу). Скажу лишень, що закоханим доведеться пройти крізь багато випробувань, пожертвувати найріднішими, змінити вікові закони, аби бути разом. А ще — боротися з собою, а це найтяжче.
Борються з собою й Великі — боги, які створити світ смертних і часом бавляться ними (така вже розвага у богів, причому всіх, не лише книжкових). Їм також є від чого страждати, бо в них також є почуття. Так-так, ті самі кохання, ревнощі, протистояння тощо. Діти Великих так само сумують за батьками, як і людські, чоловіки так само прагнуть володіти жінкою повністю, а жінки — почуватися в безпеці. Тож постає питання: чим ми, смертні, відрізняємося від безсмертних? А нічим. Кожен із нас — творець свого світу, тобто сам собі бог і повелитель. Кожен складає закони й правила, за якими живе (часом — він один, а часом і ті, хто залежить від нього), вигадує кару за їх порушення й стереже сам себе, тримаючи в певних рамках. Часом щастя й перебуває в цих рамках, але часто для того, аби пізнати його, потрібно зламати збудовану собі клітку... Спробуйте, це, може, й страшно, й важко, але в певних випадках — конче необхідно...
Отут би й поставити гарні багатозначні три крапки (власне, я їх таки поставила))), але забула ж дати ще одну цінну (чи то "цінну"?)) пораду: спробуйте прочитати книгу взимку. Ні-ні, тут є й запашне літо, й прекрасна весна, й осінь — куди ж без неї. Проте яка гарна, сніжна, морозяна, пекуча в романі зима! Втім, спекотного літа освіжитися посередництвом книги може бути ой як приємно...
Вид. "Віват", 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар