Рідко трапляється, що мені складно підібрати слова, аби розповісти про книгу. Наразі вже тривалий час сиджу перед монітором, перегортую сторінки збірки віршів Михайла Жайворона, яку читала... ні, яку відчувала протягом останніх кількох днів, і знову захлинаюся почуттями... Поезія пана Михайла настільки співзвучна моєму світосприйняттю, що практично під кожним рядком, написаним ним, я готова підписатися: так воно є насправді!
Подивіться на обкладинку: на ній — картина Юрія Нагулка "Політ". Там небо й космос, і земля-поле, й ікони-історія на ньому. І птаха, яка ширяє над усім цим, — частина життя й щось, що разом із тим виходить за його межі. Саме про це — й вірші, зібрані під цим полотном. Про велич Всесвіту й марноту буденних тривог, про вишневий цвіт і сонце та зливу, про зміну пір року й зміну внутрішнього світу людини. Про найважливіше для автора — і, як виявилося, для мене.
Читаючи поезії, я повсякчас хотіла цитувати їх. Та й робила це у фейсбуці (й іще робитиму). Мабуть, і тут годилося б навести кілька цитат, розібрати вірші на частини, шукаючи в текстах підтекстів, у метафорах — кодів, в образах — відображення реальності. Воно й справді годилося б, але не буду. Бо це не просто збірка віршів, а щось особисте — пережите колись у дитинстві й позавчора — в метро, до сліз і щему в грудях. Бо це мій світ, у якому:
"густа трава дощів росте із хмар",
"будить вітер крильми на деревах оголені віти",
"клює в шкарлупу неба пташеня",
"босі ноги полоще у тиші озерній туман",
"опадає ще свіжа роса зі стежок пуповин",
"на осонні спросоння тихцем виграють скрипалі",
"в зелених отавах небесні октави злились",
"ворожить на кожній травинці багряний промінчик",
"древлянський ліс горить провістям літа",
"спекотне літо висне в павутині",
"вповінь жито і літо розлито у келихи днів",
"ключі від крайнеба клепають дзьобами лелеки",
"серпиком місяця — серпень по серцю"...
Це мій світ, у якому люди поклоняються Сонцю, свідомо чи ні, в якому дощі, дерева й птахи такі самі живі, як і ми, в якому можна знайти спокій і зцілення...
Ілюстрації Юрія Нагулка, видавець О. О. Євенок, 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар