Зізнаюсь у ще одному пунктику своєї літературної відсталості (саме так! чим більше читаю, тим більше у цьому пересвідчуюся)))) — з творчістю непервершеної Айріс Мердок познайомилася лише нещодавно. Глибока психологічність "Чорного принца" дуже вразила, тому, не вікладаючи у довгу скриньку, продовжила знайомство з черговою книгою цієї непересічної авторки.
"Генрі та Като", як і очікувалося, виявився багатоплановим романом. Попри двох головних героїв, чиї імена винесені у заголовок, докладно і глибоко змальовано ще кілька персонажів, тож події, описані в книзі, перед очима читача постають немовби у стереозображенні, бо оцінюються з різних точок зору. Хоча подій у романі зовсім небагато: дві смерті, один спадок, три кохання (одне з яких гомосексуальне), півтора викрадення... Проте цінність творчості Мердок полягає не у карколомному сюжеті. Глибоке занурення у думки та емоції, прискіпливе колупання у сумнівах і переживаннях (бо ж у радощах не так цікаво колупатися))), часом підмікроскопне спостереження за найменшими змінами настрою героїв — ось що зачіпає мене як читача. Якщо додати до цього відсутність авторської оцінки, психологічного аналізу та намагання розкласти все по поличках, аби щонайменше напружувати людину по той бік сторінок, то виходить саме те, що треба, аби не просто читати, а й осмислювати прочитане.
Щодо тематики роману, то мене зачепило: 1) пошуки себе, які тривають усе життя, як виявляється, — он героїв у 30-35 років накрило; 2) стосунки батьків і дорослих дітей, які логічно виходять зі стосунків батьків з іще маленькими дітьми; 3) змагання між дітьми в одній родині за схвалення батьків; 4) пошуки Бога в собі і світі, шлях до віри і, що ще цікавіше, назад; 5) сексуальність (і гомосексуальність) та її вплив на міжособистісні стосунки (ото загнула, готова тема для дисертації)))); 6) сила і слабкість жінки; 7) сила і слабкість чоловіка (рівноціно вийшло?))) Звісно, у книзі всього набагато більше, проте кожен бачить те, що йому ближче, чи не так?)))
Немає коментарів:
Дописати коментар