Легко прочитавши дві книжечки із серії "Читальня", позначені як перший рівень, син замахнувся на другий. Чесно подолав близько половини, а потім ми дочитали удвох. Все-таки багато заскладних і доооовгих для майже шестирічки слів у тексті, та й синтаксис теж "дорослий" такий. Тому інші книги для старшеньких поки що відклали.
Щодо самої історії, то вона виявилася повчальною для сина. Однак далеко не всі дорослі читачі, підозрюю, так подумають. От уже уявляю гнівні коментарі на кшталт: "Ойой, книга має вчити чемності, а тут хлопчик дуже поганий приклад подає!" І справді, герой книги геть нечемний. Його дражнять за окуляри — він лупцює у відповідь. Його розбирає цікавість — він іде увечері сам на озеро. Йому треба поговорити — і він розмовляє про те, що відчуває, з... відьмою. До речі, відьма також геть не казкова: це нібито звичайна жінка, яка, втім, має прихований хист до літання на мітлі й почувається самотньою, бо ж не така, як усі (дівчата, хто себе впізнає?)))
І текст... Знаєте, я люблю, коли майже фізично відчуваєш те, про що читаєш. Так от: досі чую запах прілого листя й бачу тіні від гілок на доріжці, котра веде до озера... І місяць досі яскраво так світить...
Намалювала Надьожна, вид. "Ранок", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар