Ця книга про пригоди прикольного монстрика нагадала мені, що синові тільки от-от виповниться шість і що він іще геть маленький)) Бо ж, оскільки ми вже давно читаємо великі і серйозні книги, я чомусь було думала, що книжечки з дитячими ілюстраціями він уже переріс. Але ні! Малюнки у цій книзі про Швидкожера (не плутати зі шкарпеткожерами))) ми роздивлялися удвох. От часом трапляється так, що навіть текст дещо губиться за всіма отими цікавими і смішними детальками.
Однак що це я — все про малюнки та про малюнки. Розповіді про те, як тяжко живеться у світі монстрам, теж цікаві й веселі. Швидкожер хоче стати пунктуальнішим і чемнішим, ніж він є, тож і старається з усіх сил. І друзі його стараються. І навіть вчитель гри на трикутнику (ага, у монстрів є музична школа, і пошта, і газони, на яких не можна вигулювати псів) оцінив ці старання і довірив йому своїх монстродітей, від яких справжні діти, скажу я вам, не надто відрізняються)))
А ще у книги гарний післясмак доброти й упевненості в тому, що все буде гаразд. І це те, що я можу назвати найголовнішим у будь-якій, і дорослій теж, літературі.
Ілюстрації Сабіни Бюхнер, переклад із німецької Н. В. Феньової, вид. "Віват", 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар