Сергій Жадан "Інтернат"

Сіра зима. Багнюка, брудний сніг, холодний дощ, постійні сутінки, які раз по раз переходять у ніч. Холод і мінімум харчів. Розбиті дороги, зруйновані будинки, вибиті вікна, обгорілі машини й танки. Голодні бездомні пси і такі ж люди. Неможливість зрозуміти, хто друг, а хто ворог. Шлях, укритий перепонами, підступними пастками, випробуваннями на міцність і на людяність, схожий на багаторівневу комп’ютерну гру, у якій головне — вижити і дійти до фіналу. Завдання: знайти цінний вантаж і доправити його до певного місця — теж як у якійсь дурній віртуальній грі, події якої розгортаються у похмурому постапокаліптичному суспільстві. Й усе це було б звичайною роуд-сторі, якби не одне але: вигаданого у ній дуже-дуже мало. Всі оті згадані вище речі, все те, про що не можна згадати у короткому відгуку на книгу з огляду на його обсяг — раз та з намагання вберегти свою психіку — два, все це — реальність, наша, українська, сьогоднішня реальність...

Ой про скільки важливих і надважливих речей змушує задуматися читача Жадан в "Інтернаті"! Для мене найголовнішим месенджем стала історія про те, як з будівлі інтернату знімали український прапор. Двоє осіб знімали, одна жінка намагалася цього не допустити, а всі інші — мовчки спостерігали. Бо всім іншим було байдуже, майорить на їхніми головами прапор чи ні і який. Власне, вся книга — про тих, кому байдуже. Бо таких — більшість. На жаль. Навіть ті, хто б’є себе в груди, захищаючи якусь ідейку чи думку, готові відступити, коли доходить до діла: мовляв, я зробив все, що міг, аж груди болять, а тепер без мене якось, без мене...

Ні, не варто мене звинувачувати у надмірному узагальненні, не потрібно кидатися прикладами на кшталт: я не так(ая, ий). Я сама себе вже й звинуватила, і прикладів повишукувала... Однак ані я, ані Жадан від цього не перестали бути правими...

Вид. Meridian Chernowitc, 2017

Сергій Жадан "Життя Марії"

Такої пронизливої поезії давно не читала. Вона підіймала в мені найсокровенніше, і то настільки. що часом я аж страждала від неможливості пережити всі ці суперечливі емоції насамоті...

Укотре захоплююся талантом Сергія Жадана відчувати людей. Зовсім-зовсім різних — від статі до світогляду. Відчувати глибоко, розуміти точно, передавати зрозуміло й транслювати світові те, про що більшість із них (нас!) мовчать і в чому не зізнаються навіть собі. 

Більше сказати про книгу нічого - її треба читати. Хіба ще зауважу, що до збірки увійшли й переклади Чеслава Мілоша та Рільке, а чорно-біді фотоілюстрації вдало поглиблюють відчуття. Здебільшого болю й безвиході...

Фотографії Іллі Павлова, вид. Meridian Czernowitz, 2015

Сергій Жадан "Тамплієри"

Зловила себе на тому, що це перша збірка поезій, прочитана за багато років. І це при моїй любові до віршування. Й пояснення цьому я не знаходжу, хіба що те, що вірші читаються, коли для них є настрій, а не щодня у маршрутках-метро-трамваях, бо ж інакше їх важко сприйняти так, щоб відчути, а не просто прочитати.

"Тамплієрів", зізнаюся, купила на подарунок, бо що ж дарувати, як не такі гарні видання — з суперобкладинкою, ілюстраціями та текстами, які точно — не на один раз прочитати і відкласти на далеку полицю. А оскільки я дуже скупа до книг (ще один гріх), то ніколи не віддам/подарую/тощо їх непрочитаними. От і Жадана читала так, наче вперше. Точніше, не читала, а вчитувалася/впивалася образами та думками, ковтала, насичувалася, часом похлиналася, часом захлиналася, потім випливала й дихала, дихала, щоб згодом відчути, що задихаюся, як ті риби, котрі у збірці мандрують із поезії в поезію й живуть у тому жадановому світі нарівні з людьми, люблять, вірять, помиляються, зраджують, йдуть захищати щось своє і гинуть, щоб зрештою ожити...

І я оживала, натрапляючи на фразу, на думку, на словосполучення, які були/ставали моїми-моїми. Й перечитувала знову і знову. Й цитувала собі та людям. Й насолоджувалася давно забутим щастям: читати... ні, відчувати поезію. Справжню. Талановиту. Глибоку.

Ілюстрації Олександра Ройтбурда, вид. Meridian Czernowitz, 2016

Підсумки читацького 2018 року

Традиційні вже підсумки прочитаного в 2018 році. Починаю їх підбивати — й самій цікаво, що вийде)))

Отож загалом прочитано 112 книг.

Із них:

* 39 — вийшли друком у 2018 році (і навіть є одна, датована вже 2019 роком));

* 44 — написані українськими авторами;

* 36 — належать до сучасної української літератури;

* 41 — дитяча, прочитана вголос (у тому числі й цілі томи на понад 200 сторінок)));

* 15 — нонфікшн і довідкова література.

І також традиційна проблема з визначенням ТОП-10 найкращих книг 2018-го — надто багато хорошої літератури траплялося, тож список мусила різати по живому.

1. Арундаті Рой "Бог Дрібниць".

2. Ганья Янаґігара "Маленьке життя".

3. Катерина Калитко "Земля Загублених або Маленькі страшні казки".

4. Дорж Бату "Франческа. Повелителька траєкторій".

5. Сергій Жадан "Месопотамія".

6. Артем Чапай "The Ukraine".

7. Наталка Сняданко "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма".

8. Лоран Біне "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх".

9. Юрій Руденко "Психи двох морів".

10. Світлана Тараторіна "Лазарус".

ТОП-5 дитячих видань так само нелегко було визначити, бо книг, які захопили й сина, й мене, нам трапилося значно більше.

1. Галина Вдовиченко "Чорна-чорна курка".

2. Таня Малярчук "Mox nox".

3. Суза Кольб "Вівсяна банда. Вітер у гривці".

4. Люсі Гокінґ, Стівен Гокінґ "Джордж і великий вибух".
5. Нікола Кухарська "Як це працює?".

Антирейтинг цьогоріч складався теж тяжко, бо відверто поганих книг, котрі я навіть дочитати не спромоглася, не було. Однак традиція — є традиція, тому...

1. Юлія Чернінька "Лицар Смарагдієвого ордену".

2. Джорджина Говелл "Королева пустелі".

3. Остап Вишня "Самостійна дірка".

4. Дмитро Білий "Басавюк ХХ".

5. Йван Козленко "Танжер".

Чому так — читайте у відгуках (лінки активні).

Підсумки читацького 2017 року

Традиційно підсумовуючи минулий читацький рік так само традиційно зіткнулася з проблемою скорочення списків, які у мене вийшли))) Однак, здається, впоралася, тож можу запропонувати вам особисті топ-10 книг, які мене вразили/зачепили/захопили, антирейтингову п’ятірку тих, які ледь дочитала або ж не дочитала зовсім, і п’ятірку дитячих, прочитаних із сином. Загалом у 2017 вдалося познайомитися зі 107 книгами. І не зважайте на картинку: то — мрія читача, а не реальність, бо якби так, то довелося б постити фото київських метро, маршрутки чи трамвая)))

Топ-10

1. Мелінда Надь Абоньї "Голуби злітають".

2. Жозе Сарамаго "Історія облоги Лісабона".

3. Катя Петровська "Мабуть Естер".

4. Деніел Джеймс Браун "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів наколіна".

5. Яцек Денель "Матінка Макрина".

6. Володимир Єрмоленко "Ловець океану. Історія Одіссея".

7. Сергій Жадан "Інтернат".

8. Наріне Абгарян "Люди, які завжди зі мною".

 9. Бернардо Ачага "Мемуари корови".

10. Зінаїда Луценко "Необдумана Міловиця".

Антирейтинг

1. Річард Пол Еванс "Різдвяна скринька".

2. Христина Лукащук "Жити сьогодні".

3. Самія Шарифф" Паранджа страху".

4. Вірджінія Ендрюс "Квіти на горищі".

5. Олесь Донченко "Золота медаль".

Кращі дитячі книги

1. Гжегож Касдепке "Велика книга почуттів".

2. Олександр Волков "Чарівник Смарагдового міста".

3. Галина Вдовиченко "36 і 6 котів".

4. Мері Нортон "Роздобудьки на річці".

5. Ніколя Кухарська "Що роблять коти".

Лінки активні, тож чому ці книги потрапили до вказних списків, можна прочитати у відгуках.

Сергій Жадан "Месопотамія"

Маю зізнатися: творчість Сергія Жадана до цієї книги мені просто подобалася, а тепер я нею захоплююся. Бо "Месопотамія" — це не просто книга, не просто збірка оповідань і віршів, це — справжній метафоричний рай. Деякі особливо вдалі, вишукані, неймовірні порівнння, образи, фрази, цілі абзаци просто перечитувала по кілька разів і насолоджувалася...

Насолоджувалася й розповідями та людьми, змальованими в них, — простими, звичайнісінькими, нічим не прикметними: ані зовнішністю, ані життям, ані талантами. Такими, як-от ми з вами, чи сусіди в транспорті, чи перехожі за вікном. Однак оця звичайність і змушує повірити в реальність подій, описаних автором. Якими б неймовірними не видавалися сюжетні повороти — все саме так, як і буває в житті.

Дуже цікава книга й композиційно. Назви всіх оповідань — імена головних героїв. Однак вони не зникають після того, як ти перегорнула останню сторінку історії. Вони часом виникають у інших розповідях, бо ж живуть в одному місті-просторі, й читач мимохіть починає ще більше вірити в реальність написаного. Те саме і з віршами, які слугують доповненням до вже розказаного, додають деталей, барв, емоцій і посилюють оте захоплення майстерністю, про яке я згадала на початку відгуку. 

А ще тепер я по праву можу назватися членом клубу шанувальників творчості Сергія Жадана))) Приймете?))

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2014