Ця книга справила на мене враження монументальності. Чомусь. Читалася довго й подекуди важко, що я пояснювала своєю нелюбов’ю, точніше сказати, незахопленням біографічною літературою. Не знаю, чому, але глибоко в мені живе переконання, що як не старалися б автори подібних книг змалювати особу такою, якою вона була насправді — це неможливо. Бо навіть негативного героя автор так чи інакше починає любити: якщо не дорослого гада, то маленьке і ще невинне дитятко. Ну чи жаліти, що часом призводить до того самого — прикрашання особистості.
Ні, я жодним чином не заперечую того, що Ґертруда Белл була видатною жінкою! Якщо й нині, через сто років, її життя викликає таке захоплення, то важко навіть уявити, що відчували сучасники цієї британки — розумної, освіченої, самостійної, впертої, цілеспрямованої. І незалежної від чоловіків (ну, батько з його мільйонами не рахується)))
До речі, про мільйони. Отут я мимохіть, але по-справжньому заздрила героїні книги. Бо вона займалася тим, про що в дитинстві мріяла я: мандрувати далекими екзотичними країнами і досліджувати археологічні пам’ятки та знахідки. Це насправді було аж таким заповітним бажанням школярки, котра начиталася книг, що далі відгук можете не читати, врахувавши ступінь заздрості, а значить — і необ’єктивності у судженнях)))
Образ Ґертруди Белл, змальований Джорджиною Говелл, не викликав у мене довіри. Ну не могла бути людина з таким сильним характером такою майже ідеальною: чемною зі слугами та підлеглими, люблячою родичів, дбаючою про інтереси всіх і кожного тощо. Подекуди авторка згадує, що Ґертруда то там повелася жорстко з кимось, то тому щось таке сказала. Але потім швиденько-швиденько загладжує негативне враження, яке могло з’явитися у читача, черговою порцією захоплення своєю героїнею.
Проте не Ґертрудою єдиною цінна книга. У ній змальовується значний історичний відтинок часу, який був дуже знаковим для подальшого розвитку світу: остаточний розпад Османської імперії та надання колишнім колоніям можливості для самоідентифікації як держав. Вклад Британії у цей процес описаний дуже докладно, згадані всі ключові особи, котрі брали участь у формуванні державних інституцій та меж країн Близького Сходу, аналізуються їхні кроки й обґрунтовуються рішення. Це все я читала із захопленням захопленої (це зумисна тавтологія)))) історією людини, була вражена колосальною роботою, проведеною авторкою, доки не натрапила на інформацію про наші краї, котру дозволю собі тут процитувати: "Половина всіх євреїв жила в принизливих злиднях на території, яку називали смугою осілості, теперішня Білорусія, Україна та східна частина Польщі. Влітку там була задушлива спека, а взимку — лютий холод, і надзвичайно убогий ґрунт у будь-яку пору року". От, знаєте, видалося, що авторка постійно писала про несприятливі умови життя у пустелях і так перейнялася ними, що бачила подібні труднощі скрізь. Про те, як може змінитися властивість ґрунту в залежності від пори року, я не скажу — не фахівець. Однак як сільська дитина стверджую: якщо картопля на вашому городі росте цього літа, то після зими вона там теж ростиме. Ну, або бурячки...
Ні-ні, почекайте, далі теж цікаво: "Російський уряд не забезпечував охороною своїх сім мільйонів єврейських мешканців, які неодноразово потерпали від погромів і кривавих боєнь під час анти-єврейських заворушень. Деякі з євреїв піднімали повстання, як, наприклад, Троцький, а сотні тисяч з них поїхали шукати нового життя в Америці та Західній Європі". Так отож, усе оте, що пов’язане з Троцьким та іншими, то єврейське повстання, бо ж були "криваві бойні", а не те, що ми з вами думали...
Власне, якби це потрапило мені на очі десь на початку книги, я її не дочитала б. А так — подужала. Мало того — я ще й фільм подивилася, збоченка така))) Так, звабили мене кінообкладинка і Ніколь Кідман)) Однак більше за все хотіла побачити пустелю і ті прекрасні міста. Їх там трошки, але є. А фільм... Що ж, це ще більша казочка про Ґертруду Белл, аніж книга)))
Переклад Ілони Віннічук, Тетяни Коробкової, вид. "Наш формат", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар