Зізнаюся у чомусь майже непристойному: я у дитинстві не читала цієї книги. Так-так, не читала. Так само, як і "Чарівника країни Оз". Тож дівчинка, чарівні черевички, Дроворуб та набитий соломою чоловічок були для мене чимось на кшталт героїв старих анекдотів, над якими смієшся за компанію, бо й перепитувати наче соромно (всі ж, крім тебе, це знають), і необхідності займатися пошуками та уточненням наче немає. А якщо врахувати, що герої, Чарівна країна та дорога, брукована жовтою цеглою, стали певною мірою культурними мемами, то прогалина у моїй начитаності була часом дуже відчутною.
Втім, у тому то й справа, що "була"! Бо разом із сином ми її вдало ліквідували. І настільки вдало, що вечора із традиційним читанням книги під ковдрою з однаковим нетерпінням очікували обоє, що він, що я. І недарма, бо ж історія — захоплива, герої — чудові, ілюстрації включно з картою Чарівної країни — майстерні, а мова перекладу легка й органічна, цебто і без колючих русизмів, і без притягнутих за вуха (а таке часто останнім часом буває) галицизмів, що нібито має свідчити про справжню українізацію перекладів.
Про що книга — не розказуватиму, аби ще більше не осоромитися))) Син дуже гарно сприйняв основну думку твору — про справжню дружбу й наслідки, які з цього випливають (вірність, здатність до самопожертви, готовність повсякчас допомогти), і тепер раз-по-раз апелює до нас: "Дай мені чаю/іграшку/книжку, ми ж друзі!" Доводиться пояснювати, що друзів не використовують, їх просто люблять, а готовність іншого допомогти тобі вимірюється твоєю ж здатністю кинутися на допомогу другові.
Одним словом, все у книзі прекрасно: і сюжет, і герої, і виховний момент)) А ще — те, що є продовження, і тепер ми збиратимемо чергову серію книг.
Переклад Наталі Косенко, малюнки Ангеліни Канкави, вид. "Школа", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар