Книга прочиталася дуже вчасно - до завтрашнього мого професійного свята:
Дня журналістики. Тому почну рецензію з цитати, з якою, озираючись на
досвід, абсолютно погоджуюся:
"Берем наугад сто человек из телефонного справочника и получаем сто сюжетов, потому что каждый, каждый человек на свете может рассказать свою собственную историю. У каждого, самого обычного человека — необычная история. Люди думают, будто они ничем не замечательны, будто их жизнь обыденна и скучна, раз о них не пишут в передовицах, они не получают международных премий и не совершают подвигов, но на самом деле каждый совершает что-то хорошее, удивительное, какой-то отважный поступок, что-то, чем может гордиться. Каждый день — и никто это не замечает. Вот о чем надо писать. О невоспетых героях, о людях, которые себя и героями-то вовсе не считают, просто делают то, что надо делать."
Те, що книга про журналістику і головна героїня - журналістка, ви вже зрозуміли. Те, що авторка - Сесілія Ахерн, а це для тих, хто її читав, уже знак високої якості чтива, теж зрозуміло. Тож мені начебто й розповідати особливо немає про що. Зазначу лишень, що знову, вкотре, переконалася, що наше життя, його якість, задоволеність ним чи навпаки - незадоволеність, залежить лише від нас самих. Ну, і трошки - від людей, котрих стрічаємо на життєвому шляху, - якщо здатні їх зустріти, а не пройти повз...
Немає коментарів:
Дописати коментар