Постійно, поки читала, думала: от якби це був фільм - він був би
чудовим! Тому що як література книга слабкувала (на мій смак, звісно ж).
Я чомусь ніяк не могла "роздивитися" справжніх героїв, а якісь
портрети, звички, характер сформувалися в моїй уяві лишень десь в
останній третині роману. А от як сценарій твір написано гарно! (Не
здивуюся, якщо й за цією книгою Леві знято фільм, як уже є за кількома).
Та полишу свої філологічно збочені "фе", трохи про інше розповім.
Головні герої - двоє чоловіків, друзів. Обох покинули жінки (один своїй
зрадив, про іншого невідомо), обоє виховують дітей самі, обоє - чудові,
гарні й добрі, обоє мучаться від самотності, хоча й мають купу друзів.
Обоє, зрештою, знаходять своє щастя, зрозумівши, що до того просто не
хотіли нічого робити, аби бути щасливими. Але час від часу я готова була
викрикувати оте класичне "Не вірю!", бо для віри чогось мені дуже й
дуже не вистачало, а дечого було забагато. Наприклад, про героїв
інформації замало, та про Шотландію, привидів тощо - забагато, як для
тижневої подорожі героїв. Таке враження, що автор натрапив на інформацію
(чи й сам побував там) і видав все гамузом читачеві. Зате начебто до
кольок закохана Одрі спокійно пориває з Матіасом, бо не хоче втрачати
свою улюблену роботу і, по суті, звинувачує коханого в тому, що він
цього не хоче зробити заради неї. Софі любить Антуана, але бреше йому
про якогось віртуального коханого, змушуючи першого писати за неї листи
другому.
Проте книга читалася легко, швидко, таке собі чтиво для розваги й відпочинку.
Немає коментарів:
Дописати коментар