Детектив, після третини якого я вже знала, хто вбивця. Й у фіналі роману моє знання підтвердилося. Що мене розчарувало, бо такі легкі загадки в детективах завжди розчаровують. Але... То був іще не зовсім фінал, як виявилося, бо на останніх сторінках все-таки з'ясувалося, що і я, й герої помилялися, вбивцею виявилася...
Ні, не спойлеритиму, звісно))) Хоча фінал зажорсткий. Як і книга загалом - не стільки про вбивство, скільки про глибоко нещасних людей. У романі нещасні всі - й жертви, й убивці, й просто сторонні, навіть не дотичні ніяк до описаної ситуації герої. Власне, книга не про вбивство, книга - про згадану мною "нещасність", якою хворіють деякі люди. Авторка причини хронічної "нещасності", яка роз'їдає не лише інфікованого, а й оточуючих його осіб, бачить у нестачі материнської любові, хоча у книзі мати не любила своїх дітей якраз через надмір власної потреби любити їх і потреби в їхній любові. Заплутано? Ще й як! Психіка людини - то таки заплутана штука, а Флінн любить зануритися в психологію, від чого образи героїв стають три-чотири-п'ятивимірними й глибочезними-глибочезними.
Ще трохи про заплутаність. Окрім приємного блукання психологічними лабіринтами, довелося поблукати лабіринтами з людей, а головне - з їх імен. Як на мене, то у романі забагато другорядних рероїв, котрі з'являються мимохідь раз чи двічі, але авторка вважає за доцільне згадати всі їхні імена-прізвіща-дівочі прізвіща тощо. Ху із ху з усіх отих подруг героїні, подруг подруг героїні, подруг мами героїні, подруг подруг мами героїні, подруг сестри героїні і, щоб ви не сумнівалися, подруг подруг сестри героїні, я так і не втямила чітко)) Та й навіщо?
Ні, не спойлеритиму, звісно))) Хоча фінал зажорсткий. Як і книга загалом - не стільки про вбивство, скільки про глибоко нещасних людей. У романі нещасні всі - й жертви, й убивці, й просто сторонні, навіть не дотичні ніяк до описаної ситуації герої. Власне, книга не про вбивство, книга - про згадану мною "нещасність", якою хворіють деякі люди. Авторка причини хронічної "нещасності", яка роз'їдає не лише інфікованого, а й оточуючих його осіб, бачить у нестачі материнської любові, хоча у книзі мати не любила своїх дітей якраз через надмір власної потреби любити їх і потреби в їхній любові. Заплутано? Ще й як! Психіка людини - то таки заплутана штука, а Флінн любить зануритися в психологію, від чого образи героїв стають три-чотири-п'ятивимірними й глибочезними-глибочезними.
Ще трохи про заплутаність. Окрім приємного блукання психологічними лабіринтами, довелося поблукати лабіринтами з людей, а головне - з їх імен. Як на мене, то у романі забагато другорядних рероїв, котрі з'являються мимохідь раз чи двічі, але авторка вважає за доцільне згадати всі їхні імена-прізвіща-дівочі прізвіща тощо. Ху із ху з усіх отих подруг героїні, подруг подруг героїні, подруг мами героїні, подруг подруг мами героїні, подруг сестри героїні і, щоб ви не сумнівалися, подруг подруг сестри героїні, я так і не втямила чітко)) Та й навіщо?
Немає коментарів:
Дописати коментар